З огляду на останнє спроби росіян викорчувати згадки про Київську Русь у статтях електронної енциклопедії Wikipedia — черговий виток «історичного» протистояння, розпочатого після перемоги Євромайдану та відмови української нації еволюціонувати за російським сценарієм — виглядають жалюгідними. Спостерігаючи, як користувачі російського сегмента Інтернету протягом березня-квітня 2014-го затято та невтомно замінюють словосполучення «Київська Русь» на «Давньоруська держава», переконуючи самих себе, що древній Київ був чимось на кшталт дрібного поселення на околиці Хозарського каганату, яке значно поступалося Старій Ладозі чи Новгороду (таким собі осередком «жидобандерівців» давніх часів), я не міг стримати співчутливої посмішки. А ще на той момент я пригадував вислів Чака Паланіка, відомого американського письменника з українським корінням, із його книги «Рент: усна біографія Бастера Кейсі»: встромляння пір’я в дупу ще не робить тебе куркою.
Вину за «спрацювання» російської пропаганди у південно-східних регіонах України цілком і повністю потрібно покладати на Україну.
До середини 2014-го частка російського контенту на загальноукраїнських телеканалах сягала 70 %. Більшість фільмів, серіалів і навіть розважальних програм Україна за скажені гроші закуповувала в Росії. Причина криється в тому, що для власників українських медійних холдингів українське телебачення не є первинним бізнесом.
На сьогодні в Україні діють 4 основні медіа-групи, всі 4 — підконтрольні олігархам:
«StarLightMedia» Віктора Пінчука («СТБ», «ICTV», «Новий канал», «М1», «М2», «QTV»);
«Inter Media Group» Дмитра Фірташа та Сергія Льовочкіна («Інтер», «Інтер +», «НТН», «К1», «К2», «Мега», «Піксель», «Enter-фільм» і «ZOOM»);
«Медіа Група Україна» Рината Ахметова («Україна», «Футбол 1», «Футбол 2», «НЛО-ТВ»);
«1+1 медіа» Ігоря Коломойського («1+1», «2+2», «ТЕТ», «УНІАН-ТБ», «1+1 International»).
За словами Костянтина Стрюкова, директора рекламного агентства «Vizeum», який у 2010–2013 роках обіймав посаду генерального продюсера нішевих каналів «Inter Media Group», ринок телереклами становить 450 млн доларів, а згадані вище українські телегрупи витрачають на виробництво та закупівлю контенту не менш ніж 700 млн, тобто телевізійний бізнес збитковий для його власників. Завдання телеканалів — набрати якомога вищий рейтинг. У період чергових виборів є можливим конвертувати рейтинг у політичний вплив. Оскільки до сьогодні Україна просто не спромоглася продукувати таку кількість контенту, всі телеканали потребували російських серіалів і розважальних передач, разом із якими до українського ефіру просочується латентна пропаганда.
Після втрати Криму, коли інформаційний тиск Росії із прихованого став очевидним, чимало українських політиків і громадських діячів закликало повністю відмовитися від російського контенту, а Верховну Раду — ухвалити відповідний законопроект. Із чотирьох телегруп відгукнулася лише «1+1 медіа» Ігоря Коломойського, публічно заявивши, що знімає з ефіру своїх телеканалів пропагандистські російські серіали: наявність такого контенту в українському телеефірі, на думку керівництва групи, має «всі ознаки державної зради».
Дніпропетровський олігарх Ігор Коломойський узагалі заслуговує на окрему увагу.
Ігор Валерійович Коломойський (нар. 1963) — один із найвідоміших українських підприємців, засновник фінансово-промислової групи «Приват», представленої в банківському та нафтохімічному секторах, металургії, харчовій промисловості, спорті, медіа й авіаперевезеннях. Станом на 2013 рік Коломойський зі статками 3,645 млрд доларів посідає 2-ге місце в рейтингу найбагатших людей України.
Після подій Євромайдану та російського вторгнення Коломойського можна заслужено називати найбільш популярним олігархом України. Своєю популярністю підприємець завдячує низці резонансних заяв.
22 лютого 2014 року, після перших сепаратистських заяв із боку проросійських політиків на сході України, Ігор Коломойський ствердив, що «на його рідній Дніпропетровщині сепаратизм не пройде». «Сепаратизм не пройде в жодному з південно-східних регіонів нашої країни, — наголосив олігарх. — Я хочу, щоб усі політики тверезо дивилися на ситуацію і формували свою позицію перш за все з урахуванням Конституції України і кримінально-процесуального кодексу. Той, хто спробує піти проти єдності України, обов’язково програє… Україна ніколи не вела загарбницьких воєн, але й землі своєї не віддасть».