— Коли зникли ці частини? Хто їх розформував?
— Янукович. Під час правління Януковича. Наприклад, в Артемівську колись стояла дивізія, зараз — лише база зберігання. З усіх військових частин на території Донецької та Луганської областей залишилися лише військові комісаріати, комендатури та склади стрілецької зброї. — Військовослужбовець виклав на стіл пластикову течку та витягнув із неї два аркуші А4 із роздрукованими на них таблицями. Підсунув до мене. — Ось список усіх військових частин Донецької та Луганської областей перед конфліктом із Росією, — я роздивився шапку таблиці: в першому стовпчику — номер військової частини, далі — її короткий опис, за ним — адреса розташування, прізвища командирів тощо. — Тут близько двадцяти частин, але більшість із них є лише на папері. Дивись, — водячи пальцем по першій таблиці, полковник узявся характеризувати частини. — Ось це — Донецький військовий комісаріат, із ним усе зрозуміло. Далі — Військова комендатура залізничних сполучень, три людини максимум. Наступна — радіолокаційна частина, гадаю, не варто пояснювати, скільки там людей. Ось це — база зберігання стрілецької зброї, десять осіб охорони, не більше. За нею — військове представництво в Маріуполі, пафосна назва, за якою лише невеликий кабінет і двоє осіб, що формують замовлення для армії. Ось тут — зенітно-ракетний полк на околиці Донецька, який ми утримували, поки не відійшли на Авдіївку, але ти сам розумієш, що ЗРП — це частина, призначена для протиповітряної оборони.
Після зайняття плацдарму перед Новоазовськом із території РФ у напрямку Іловайська вирушила величезна колона танків і бронемашин. За повідомленням прес-центру АТО, йшлося про сотні одиниць техніки.
— Дуже недобре, що оточення Донецька збіглося із Днем незалежності, — злегка насуплячись, пояснив мій співрозмовник. — Людей висмикували на парад у Києві, давали відпустки. 23 серпня все гарно виходило. Уся ділянка вздовж кордону на півдні Донецької області наша. Українські силовики й армія підтискали бойовиків із боку Іловайська та з боку Горлівки. Готувалися замкнути кільце навколо Донецька. Окремі командири вищого рангу, щоб відзвітувати про успішне завершення оточення до Дня незалежності, кинули все, що в них було, на Іловайський напрямок. У Торезі сепаратисти мали потужний укріплений район, але це інша історія. Якби наприкінці серпня вдалося замкнути оточення, донецьке угруповання сепаратистів не протрималося б і трьох діб: вичерпано запаси снарядів для «Градів», немає артилерії, а далі — звичайне зачищення. У цей час, щоб врятувати бойовиків, у гру вступає Росія. Російська армія переходить кордон, заходить на південь (Донецької) області та займає плацдарм перед Новоазовськом. Українських військ у тій частині не було, південь області залишався нашим тилом, і це наш великий прорахунок. Наступного дня дві бригадні тактичні групи росіян — декілька тисяч осіб із бронетехнікою — зайшли на Старобешеве та Кутейникове, ще одне угруповання виступило в напрямку Тельманове, таким чином «перебивши» всі шляхи відступу для українських військ в Іловайську. Так утворили котел.
Українські війська залишалися в Іловайському котлі до 29 серпня, після чого українське керівництво розпочало переговори із сепаратистами та Путіним про надання коридору для виходу українських частин із оточення. Уночі з 29 на 30 серпня домовленості було досягнуто, однак під час відходу українських солдатів завчасу обговореним шляхом російські війська відкрили по них вогонь з усіх видів зброї. Пізніше Путін пояснив це тим, що українські війська скористалися наданим коридором для того, щоб перегрупуватися і прорватися з оточення з боєм.
До цього часу про точну кількість загиблих українських вояків у Іловайському котлі невідомо. Дані засекречено. За найбільш оптимістичними оцінками, під час відходу з Іловайська росіяни знищили не менше ніж двісті українських військових.