— О, це дуже цікава історія, сер, — сказав чоловік. Від нього ще не пахло вологою, але збоку на шиї вже виднілися невеликі висипи грибків. — Як мені сказали, хтось розповів прекрасній Друзильді з Воронового двору, що наш Вінс має на неї плани, і — можете не вірити, але запевняю вас, що так і було — вочевидь, він надіслав їй конверта, повного спор, з наміром зробити її своєю нареченою в тілі Грибному.
Маркіз зацікавлено звів брову, хоч нічого з почутого його не здивувало. Врешті-решт, він сам розповів про все Друзильді й навіть показав того самого листа. — І вона недобре сприйняла цю новину?
— Боюся, що недобре, сер. Боюся, що ні. Вони з кількома сестрами чекали на Вінса й наздогнали нас по дорозі на Ринок. Вона сказала, що їй треба з ним обговорити дещо делікатне. Його ця новина нібито втішила, і він відійшов з нею вбік, щоб дізнатися, про що мова. Я чекав, що він таки прийде на Ринок і працюватиме цього вечора з нами, але зараз я майже певен, що він не з'явиться. — А тоді він додав трохи тужливо: — Яке справді чудове пальто. Здається, що я теж міг мати подібне в попередньому житті.
— Не маю в цьому сумніву, — сказав маркіз де Карабас, задоволений почутим. Він розрізав свою порцію Гриба й додав: — Але конкретно це пальто абсолютно точно моє.
Виходячи з Ринку, він проминув групу людей, що теж спускалися сходами, і зупинився на мить, щоб кивнути молодій жінці незвичайної вроди. Вона мала довге жовтогаряче волосся і рівний, взірцевий для прерафаелітів профіль красуні, а на звороті її долоні виднілася родима пляма у формі зірки з п'ятьма променями. Іншою рукою вона гладила голову великого скуйовдженого пугача, що стривожено зиркав на світ незвичними для такого птаха яскраво-блакитними очима.
Маркіз кивнув жінці, і вона ніяково на нього подивилася, а тоді відвернулась із виглядом людини, яка аж тепер зрозуміла, що винна маркізові послугу.
Він ще раз привітно кивнув і рушив далі сходами.
Друзильда квапливо пішла за ним. Здавалось, що вона хотіла щось сказати.
Маркіз де Карабас спустився зі сходів раніше за неї. Він спинився на мить і подумав про людей, про речі й про те, як важко щось робити вперше. А тоді, вбраний у своє чудове пальто, він таємничим і навіть трохи дратівним чином ступив у тінь і зник, не сказавши на прощання ані слова.