Цю клясифікацію втілили три кімнати в моєму кафе, з маленькими змінами.
Перша кімната — кімната пташинок з десятьма марками в кишені. Друга кімната — кімната віслюків в оточенні повій. Третя кімната...
В третій кімнаті п'ють — це вже відомо, — оглушливі коньяки, чисте віскі, а ще, — це тільки підозрюється в перших двох кімнатах, — ріжуться в ляндскнехта, бакару, трант-е-карант, підозрюють один одного в шахрайстві, трощать кулаками борти льомберного столу, багатозначно дивляться один на одного, не менш багатозначно й загрозливо ляскають по кишені брюк, і, нарешті, з катаклічним полуском матюкаються на всіх екзотичних мовах Тропіку Козерога й Південного Хреста.
Тут нічого робити шуцманам, але не через відсутність речей кримінального порядку, а тому, що поліція теж має тут разом з іншими шахраями добре джерело заробку.
Зараз грають в трант-е-карант.
Добровільну ролю круп'є справляє тип таємничого незнайомця з ілюстрацій до роману Антоніо Ґонзалеса Тексейра-е-Сонза про життя Ріо-де-Жанейро.
Піджак скинуто, залишилася сама камізелька над непевним плястроном.
На голові вперта шляпа.
Він тасує на столі кілька колод карт.
Напроти нього, — за столом, — меланхолійний негр апатично ріже колоди, що підкреслено безсторонньо запропонував таємничий круп'є для цієї процедури.
Круп'є робить клясичний позіх і починає викладати перший чорний ряд.
Меланхолійний негр, три його колеги кольором, один індус та один хоробрий самурай з Япанії, в цей час роблять свої ставки на один з рядів.
Круп'є кладе внизу під першим другий і останній ряд, підраховує суму очків і оголошує:
— Червоний 231
Це зайва формальність, бо кількість очків у картах і так усім добре видко.
Але таємничий мулат пунктуально виконує свої обов'язки.
У меланхолійного негра трясуться руки й губи.
Він підводиться з свого стільця й докірливо звертається до своїх чорних співпатріотів:
— Моя так і знала! Моя говорила, що у них змова! Яких чортів моя сюди ходила?
З обуренням ткнувши пальцем кудись у повітря, між постатями япанця і круп'є, меланхолійний негр помічає злобний погляд ріо-де-жанейрівського мулата.
Мулат — цього, другого, третього, четвертого й усіх негрів, що заповнюють кафе — по-звірячому ненавидить.
Він вважає їх за своїх корінних ворогів тому, що він сам особисто суржик і по крові спинився десь посередині між негритянкою та дон-жуаном з Мінас-Жіраесу.
Меланхолійний негр не з хоробрих.
Лаятись і дійти серйозної сутички з мулатом боїться, а піти звідси — йому не хочеться.
Він хворий на азарт.
Мулат ричить:
— Що ти сказав?!!
Замість відповіді, меланхолійний негр мовчки шиється поміж люди й сідає назад на стілець.
Загострена увага третьої кімнати, що складається з повій та гуртків — бакари, фаро, доміна, ляндскнехта й оскаженілих випивак — вщухає.
Мулат ще хвилину саркастично дивиться на негра й раптом вибухає в кельнера:
— Гальт! – Ґрос-ґляс чистого спирту! Хутко!..
Япанцю щастить.
Уже протягом чотирьох сеансів гри в трант-е-карант — він одержує 29, 30, 31, 32 очка — на користь своїх ставок в одному з рядів — чорному або червоному, проти 34, 35, 36, 37 програних очків протилежного ряду, на якому чомусь ввесь час волею тотемів опиняються нещасні ставки меланхолійного негра, його колег та індуса.
Проте індус у грі — зона майже невтральна.
Регулярно й спокійно, як факир, ставить по 5 марок на ряд, і не то виграє, не то програє, а здебільшого метикує залишатися в межах можливостей раз назавжди витягнутої з кишені стопки срібляних райхсмарок.
Індус мовчить і дивиться на пуп туза черви в пошуках нірвани.
Япанець, навпаки, щоразу, коли загрібає виграш, приспівує мовою своєї батьківщини:
Оні во кімеру йо: зян, кен, пон!
Сенака татаку йо: тон, тон, тон!
– Ставлю на червоний! Круп'є! — 200 марок!
Хару га кіта. Хару га кіта.
Доко ні, кіта.
Яма ні, кіта. Но ні, кіта. Сато ні, кіта.
— Кельнер! Ґебен зі мір айнен ґутн шнапс! А коли немає, — турецького молока!
Нана га саку. Нана га саку.
Доко ні, саку.
Яма ні, саку. Но ні, саку. Сато ні. саку.
— Забираю банк! Круп'є. – На чорному залишаю 500 марок!
Торі га наку. Торі га наку.
Доко де, наку.
Яма де, наку, Но де, наку. Сато де, наку.