Кінець тунелю завішаний старою армійською ковдрою. Коли Моллі відсунула її, в очі вдарило біле світло.
Усі чотири стіни лицьовані осяйно-білим пластиком, стеля така ж, підлога вмощена білими лікарняними кахлями з нековзкими круглястими виступами. Посередині – широкий дерев’яний стіл, фарбований набіло, і четверо білих складаних стільців.
За їхніми спинами в проході з’явився чоловік. Ковдра накривала одне його плече, мов плащ, а риси в нього були такі, наче він створений для життя в аеродинамічній трубі. Маленькі вуха притиснуті до вузького черепа, великі передні зуби, оголені в спробі удати якусь подобу посмішки, різко западали в рот. Одягнений він був у стародавній твідовий піджак, а в лівій руці тримав щось схоже на пістолет. Він придивився до Моллі з Кейсом, кліпнув і недбало кинув пістолет у кишеню. Вказав Кейсові на білий шмат пластику, спертий на стіну поряд із проходом. Кейс підійшов і побачив, що це щільно запаяна багатошарова плата майже сантиметр завтовшки. Він допоміг чоловікові зрушити її з місця і встановити в проході. Швидкі коричневі від нікотину пальці закріпили її липучками. Загурчала прихована витяжка.
– Час, – промовив чоловік, випростуючись, – уже пішов. Тарифи ти знаєш, Молл.
– Треба проскануватися, Фіне. На імпланти.
– Ходи туди між стійок. Стань на хрест. Ага, випростайся. Кремній, пірографітова оболонка. Годинник, так? Про окуляри дані ті самі, що й завжди в тебе: низькотемпературні ізотропні вуглецеві волокна. Біосумісність краща з пірографітом, але кому я вказую, правда ж? Те саме з кігтями.
– Ходи сюди, Кейсе.
Він побачив затертий чорний хрест, наклеєний на білому кахлі.
– Розвертайся. Поволі. Чувак незайманий. Трохи дешевої стоматології, більш нічого.
– А біосканування робиш? – Моллі розстебнула жилет і зняла темні окуляри.
– Тут тобі не федеральний шпиталь. Ну, малий, залазь на стіл, зробим біопсійку. – Фін засміявся і явив світові ще більше своїх жовтих зубів. – Нє, слово Фіна, цукерочко моя, нема в тобі ні жучків, ні підкіркових мін. То як, можна вимикати екран?
– Тільки доки виходитимеш, Фіне. Тоді вмикай на повну, я скажу, коли можна буде вимкнути.
– Фін тільки за, Молл. Але платиш посекундно.
Вони задраїли прохід екраном, Моллі всілася верхи на один зі стільців і вклала підборіддя на схрещені руки.
– Тепер поговоримо. Це максимальна приватність, яку я можу собі дозволити.
– Про що?
– Про роботу.
– А що в нас за робота?
– Робота на Армітіджа.
– Але ти вважаєш, що насправді ми не на нього працюємо?
– Ага. Бачила твоє досьє, Кейсе. А ще якось бачила решту нашого списку покупок. Колись із мерцями працював?
– Ні. – Він спостерігав за своїм відображенням у її лінзах.
– Але міг би, мабуть. Я своє діло добре вмію. – Почувши це від себе в теперішньому часі, Кейс занервував.
– Ти знаєш, що Діксі Рівний помер?
Він кивнув.
– Чув, серце відмовило.
– Працюватимеш із його конструктом. – Вона всміхнулася. – Він же тебе вчив по консолях клацати? Він і Квайн. До речі, Квайна і я знаю. Реально мудак.
– А в когось є запис Маккоя Полі? У кого? – Тепер і Кейс присів, уклавши лікті на стіл. – Не уявляю. Він би в житті не всидів під сканерами.
– «Сенс-Нет». Сраку твою ставлю, мільйони віддали за це.
– І Квайн теж дався?
– З ним голяк. Він у Європі, у таке не лізе.
– Значить, якщо матимемо Рівного, то далі вже раз плюнути. Він був найкращий. Ти знала, він три смерті мозку пережив?
Моллі кивнула.
– ЕЕГ зовсім рівна була. Показував мені записи. «Я таки врізав дуба!»
– Слухай, Кейсе, я намагалася вирахувати, хто помагає Армітіджу весь цей час, що я на нього працюю. Але враження таке, що це не дзайбацу, не уряд, не повірені якудзи. Армітідж отримує накази. Виглядає так, наче щось наказало йому поїхати в Тібу, забрати звідти кінченого марафонця, який на стимуляторах розганяється перед стрибком у пекло, і обміняти програму на операцію, яка йому полагодить мізки. За ринкову ціну такої хірургічної програми він міг би найняти двадцятьох першокласних ковбоїв. Ти був асом, звісно, але не аж таким… – Вона почухала крило носа.
– Очевидно, хтось бачив у цьому сенс, – відповів Кейс. – Хтось серйозний.
– Тільки не ображайся, – вишкірилася Моллі. – Маємо спланувати один жирний набіг, і це тільки щоби добути конструкт Рівного. «Сенс-Нет» тримає його в сховищі на околиці міста. Пролізти важче, ніж до вугра в сраку. Але. У тому ж сховищі «Сенс-Нет» тримає всі новинки, заплановані на осінь. Якби вкрали їх, до кінця життя золотом би срали. Але ж ні, можна тільки конструкт Рівного й більш нічого. Стрьомно.
– Ага, все стрьомне. Ти стрьомна, ця діра стрьомна, а ще скажи, хто такий цей стрьомний ховрашок у коридорі?
– Фін – мій давній діловий партнер. Переважно займається безпекою. Програмами. Ці ігри в приватність – його побічний бізнес. Але я вмовила Армітіджа найняти його технарем у команду, тому, коли він прийде до нас, ти його вперше бачитимеш. Ясно?
– А що в тобі розчиняється з подачі Армітіджа?
– Я проста як двері, – всміхнулася Моллі. – Ми те, що вміємо найкраще, так? Ти не можеш не вмикатися, я не можу не битися.
Кейс пильно на неї подивився.
– То що ти знаєш про Армітіджа?
– По-перше, ніхто на прізвище Армітідж не брав участі в операції «Шалений кулак». Я перевірила. Але це мало про що свідчить. Він не схожий на жодного з хлопців, що вийшли звідти живими. – Моллі знизала плечима. – Велика новина! По-друге, більше нічого не знаю. – Вона побарабанила нігтями по спинці стільця. – Але ти ж у нас кіберковбой, так? Я в сенсі, що ти міг би трохи покопати.
І всміхнулася.
– Він мене пришиє.
– Може. А може, й ні. Гадаю, ти йому потрібен, Кейсе, навіть дуже. Крім того, ти ж маєш щось у голові? Тобі його надурити – раз плюнути.
– А що ще було в тому списку?
– Іграшки. Переважно для тебе. А ще один клінічний психопат на ім’я Пітер Рів’єра. Реально неприємний клієнт.
– Де він?
– Поки не знаю. Але він точняк хворий. Бачила його досьє. – Вона скривилася. – Аж зуби судомить.
Вона підвелася й по-котячому потягнулася.
– То як, малий, уклали з тобою пакт? Працюємо разом? Як напарники.
Кейс глянув на неї.
– А в мене, типу, дофіга великий вибір?
Вона засміялася.
– Шариш, чувак.
– Матриця бере свій початок у примітивних аркадних іграх, у перших програмах для роботи з графікою й військових дослідах із неінвазивним під’єднанням електродів до черепа ссавців, – вів закадровий голос. На моніторі двовимірна космічна стрілялка поволі поступалася місцем заростям цифрових папоротей, які демонстрували можливості логарифмічних спіралей. Далі на передній план вийшли синюваті кадри воєнних хронік, де лабораторних тварин за допомогою шоломів було під’єднано до систем керування вогнем на танках і бойових літаках.
– Кіберпростір. Узгоджена галюцинація, яку щоденно й законно переживають мільярди користувачів з усіх країн, тисячі дітей, що опановують там математичні дії… Графічне представлення даних, отриманих від комп’ютерів усього людства. Незбагненний рівень складності. Лінії світла, впорядковані безпосередньо в позапросторі людського розуму, кластери й сузір’я даних. Наче вогні міста, які перетворюються…