Одне слово, у руках ви зараз тримаєте епохальну річ. Ця книга направду змінила плин фантастики у світі, народила субкультуру, провістила прихід технологій у наше повсякденне життя. Її автор вигадав аж шість слів, закарбованих Оксфордським словником англійської мови.
Ну, і, звісно, – перед вами перший професійний переклад Вільяма Ґібсона українською. А тому читайте і насолоджуйтеся: «Тіба-сіті блюз… Небо над портом нагадувало екран неналаштованого телевізора…»
p.s. Кіберпанк Шредінґера_
Коли редагувався переклад, у каліфорнійських студіях на стадії постпродакшену саме перебувала чергова матеріалізація знаменитої японської франшизи 攻殻機動隊, відомої в англо-американському світі під назвою Ghost in the Shell, об переклад якої фанати зламали не один жмут списів. Це типовий кіберпанк: уявне похмуре місто Ніїхама на березі Внутрішнього Японського моря (привіт, Тіба-сіті!), кіберзлодії, відділ боротьби з ними, непевні контури постапокаліптичного світу, кричущі приклади соціальної нерівності, вулична злочинність, крадіжки особистості, шпигуни, таємні корпорації, що ведуть свою гру за лаштунками геополітики, олюднення (?) андроїдів (та гіноїдів) тощо. Франшизі 27 років, вона народилася на піку слави кіберпанку й час від часу успішно реінкарнується, попри ефемерну тезу авторів монументальної Encyclopedia of Science Fiction, згідно з якою письменники-«кіберпанки» самостійно вмертвили жанр шляхом евтаназії. Скажете, випадковість? Аж ніяк. Коли писалася ця передмова, у тих самих каліфорнійських студіях на стадії постпродакшену перебувала інша стрічка – Blade Runner 2049, продовження культової фантастики Рідлі Скотта 1982 року за мотивами дуже кіберпанкового роману Філіпа Діка «Чи мріють андроїди про електричних овець?».
То, може, не з таким уже й небіжчиком ми маємо справу? Раптом кіберпанк не вмер, а лише впав у анабіоз, вивести жанр із якого ми можемо тільки всі разом? «Нейромант» українською – наша дружна відповідь критикам-гробокопачам.
Вільям Ґібсон Нейромант
Для Деб, яка все це уможливила своєю любов’ю
Частина перша
Тіба-сіті блюз
01_
Небо над портом нагадувало екран неналаштованого телевізора.
– Не скажу, що підсів, – почув Кейс, штовхаючись крізь натовп перед дверима «Чату», – просто в організмі розвинувся гострий дефіцит наркотиків.
Агломератський акцент, агломератський жарт. У «Чатцубо» збиралися здебільшого профі-експати: можна було випивати там хоч тиждень і не почути жодного слова японською.
Рац відбував свою зміну: монотонно смикав біонічною рукою над підносом із кухлями, розливаючи «Кірін». Побачивши Кейса, він усміхнувся і явив світові покоричневілі руїни, ушляхетнені сталевими східноєвропейськими коронками. Кейс притулився між однією з неприродно засмаглих Зоунових шльондр та височенним африканцем у накрохмаленому морському однострої й зі смугастими від ритуальних шрамів вилицями.
– Тут уранці Вейдж навідувався з парою китайських бійців. – Здоровою рукою Рац різко підсунув Кейсові кухоль пива. – То він не по тебе?
Кейс знизав плечима. Дівка поряд захихотіла й грайливо штовхнула його ліктем.
Бармен усміхнувся ширше. Про його потворність можна було складати легенди. У часи, коли красу міг собі дозволити будь-хто, збереження такої зовнішності виглядало чи не шляхетно. Рац потягся до чергового кухля, і допотопний протез заскиглив.
То був продукт російського військпрому: сім ступенів свободи, зворотний зв’язок, зовні – подертий рожевий пластик.
– Аж надто ви артист, гер Кейс, – рохнув Рац, який справді радше рохкав, аніж сміявся, і почухав рожевим кігтем протеза обвисле черево, сховане під білою сорочкою. – Артист чудного комедійного жанру.
– Ага, – мовив Кейс і ковтнув пива. – Має ж тут хтось бути смішним, і, бляха, сліпому ясно, що не ти.
Дівка поряд захихотіла на октаву вище.
– І не ти, сестро. Тож шуруй звідси, гаразд? Ми з Зоуном дуже близькі друзі.
Шльондра глянула Кейсові у вічі, зобразила плювок, ледве ворухнувши губами, але все-таки пішла собі.
– Господи, – зітхнув Кейс, – ну й кубло ти тут розвів. Випити не дадуть спокійно.
– А мені що? – відказав Рац, водячи ганчіркою по подряпаній дерев’яній стійці. – Я маю від Зоуна добрий відсоток. Тебе ж терплю, бо ти мене розважаєш.
Беручи до рук склянку, Кейс помітив, що в барі несподівано запала дивна тиша – наче сотні не пов’язаних між собою розмов ураз дійшли логічної паузи. Та потім шльондра, що доти сиділа поряд, знов істерично пирснула зі сміху.
– Янгол промайнув, – рохнув Рац.
– Кляті китайці, – волав якийсь п’яний австралієць, – навчилися зрощувати нерви! Днями подамся на материк робити операцію. Вони там добряче латають, дружбан…
– А це вже, – із несподівано жовчною гіркотою звернувся Кейс до власного кухля, – цілковита, повна, срана брехня.
Японці сто разів забули все те, що китайці для себе тільки-но відкривали. Підпільні клініки Тіби пропонували найновітніші технології, апаратуру там оновлювали ледь не щомісяця, та все одно не могли вилікувати ушкодження, якого Кейсові завдали в тому мемфіському готелі.
Він провів тут рік, але й досі плекав надію на вихід у кіберпростір, хоча надія ця тоншала щоніч. Як він не гнав, як не нарізав кола Нічним містом, як не зрізав кути – матриця лишалася сном, примарно-сяйливою павутиною логіки, розтягнутою над безбарвною прірвою… Тепер Агломерати здавалися забутою далекою домівкою за океаном, а сам він уже не був кібержокеєм, і пальці його вже не галопували консоллю, – тепер він був просто вуличним крутієм, що намагався бодай якось утриматися на поверхні. Японські ночі пронизували його струмом видінь, як чаклуни проколюють дротяними голками ляльку вуду, і він ридав, ридав уві сні, прокидався сам у темряві готельної капсули, проривав пальцями мнемолоновий матрац і намагався намацати консоль, якої в нього тепер не було.
– Бачив твою дівчину вчора, – мовив Рац, посуваючи Кейсові другий кухоль «Кіріну».
– Нема в мене дівчини, – відповів той і хильнув.
– Міс Лінду Лі.
Кейс похитав головою.
– Нема дівчини? Як так? Тепер тільки справи, друже артист? Комерція затягла? – Карі барменові очиці блискали з-поміж глибоких зморщок. – Із нею ти мені більше подобався, тобі личило. Ти більше сміявся. А тепер, як аж надто зануришся у свою комедію, розберуть тебе на запчастини якоїсь ночі, й отак скінчиш свої дні, по медичних контейнерах.
– Мовчи, Раце, бо розридаюся.
Кейс допив пиво, заплатив і пішов, сутулячи вузькі плечі під заляпаною дощем тонкою штормівкою кольору хакі. Пробираючись нічним натовпом на вулиці Нінсей, він відчував запах власного кількаденного поту.
Кейсові було двадцять чотири. У двадцять два він уже став жокеєм-крадієм, одним із найліпших в Агломератах. І тренерів мав найліпших: Маккой Полі й Боббі Квайн були на той час легендами. Майже постійно він працював на адреналіновому піку, побічному продукті юності й професійності, – під’єднаний до кіберпросторової деки, яка проектувала його знетілену свідомість на узгоджену галюцинацію, звану матрицею. Він був злодієм і працював на заможніших злодіїв, які постачали йому екзотичні програми для проникнення крізь яскраві стіни систем корпоративної безпеки й прорубування вікон із краєвидом на родючі поля чужих даних.
Кейс припустився класичної помилки, якої божився не припускатися. Обікрав власних замовників. Лишив дещо собі й спробував перепродати в Амстердамі. Він і досі не розумів, на чому саме його впіймали, хоча тепер це вже не мало жодного значення. Він гадав, що його вб’ють, та вони лише посміхалися. Нехай, казали вони, лишає собі виручені гроші. Гроші йому знадобляться, – посміхались вони, – оскільки є всі гарантії, що працювати він більше ніколи не зможе.