Ми сіли на стільчиках біля його палати. Пізніше до нас підбіг лікар з круглими очима й волоссям, яке стало дибки. Щось назріває! Сподіваюся лікарі не встигли взяти якісь медичні аналізи з тіла демона-вампіра.
- У вашого друга якесь захворювання шкіри? Ми не можемо проколоти її голкою, щоб взяти кров на аналіз. І навіть скальпель не може зробити надріз. А з очей зникли білки й вони стали чисто чорні, як в демона.
Цей земної лікар потрапив прямо в десятку й визначив расу Найтона.
- Я запитав, чи можливо те, що в нього якесь рідкісне захворювання, а він відповів, що є демоном з виміру Тунни, - лікар дивився на нас благаючими очима. З одного боку, він дуже хотів, щоб ми спростували ці маревні вислови Найтона й повідомили про його можливу хворобу, бажано не психічну, а з іншого боку, у глибині очей миготіли іскорки цікавості й наукового інтересу: а раптом інший світ існує й цей хворий - його підтвердження.
- Наш друг дійсно дуже хворий, особливо останнім часом поводиться дивно (він точно псих, раз допомагав своєму відбитому брату нас відловлювати). Та ми не знаємо, що з ним таке.
- Добре, ви щось можете про нього розповісти?
Що? Що за дурня? Що ж ми маємо розповідати?
- Скільки йому років?
- Він вже чотири роки повнолітній, - геніально відповіла Варда. Я би до такого недодумалась. І по ідеї він зараз має сказати скільки Найтону.
- Так, двадцять два…
Навіть закляття Віки не спрацювало, тому, що я розреготалась. Не тільки я, а ще й Варда. Лікар на нас подивився, як на ненормальних, ніби: «Що тут смішного?». Серйозно? У них повнолітніми стають у 18? Та, то ж смішна цифра! Пацюки й то довше живуть, хоча, не треба сміятися. Ну, хто так робить? Карай, а ну не смійся. Це ж не повага до інших рас!
- Як його звати?
- Найтон, - чесно відповіли всі. Він не дуже здивувався, мабуть таке ім’я існує. А, чого він нас опитує? Чого не Найтона? Точно, у нього сил не вистачає. Нас ще запитали, яке в нього прізвище. Ох, тут Внсі придумав: «Комар», то ж додуматися треба! Нам задали ще кілька питань. На які ми відповіли: «А, хто його знає?». Ну, добре, ми так не відповідали, а просто щось вигадували. Нам дозволили відвідати Найтона.
Навколо ліжка, на якому лежав непритомний демон, стояла юрба людей в уніформі: білі халати, світло-зелені та блакитні костюми, і бурхливо обговорювала очі Найтона. Цей безбашенний чувак не здогадався повернути людські очі.
- Що з його очима?! – голосно запитувала медичка.
- Може, у нього лінзи? – сказав хтось.
- Та, нема в нього лінз! – налякано відповіла молода лікарка, світячи вузьким довгим ліхтариком в око демона. Починається. Від таких криків демон прокидається. Як тут не прокинутися, коли тобі в очі світять! Медичка заверещала через те, що чорні-чорні очі заглянули їй прямо в душу; у якогось медика випали з рук папки з паперами, напевно історії хвороб; прибиральниця з переляку випустила швабру, що вдарила по маківці низенького лікаря, з носа якого звалилися окуляри з товстими скельцями прямо на живіт хворому.
- У мене є лінзи, просто ви їх не бачите, - тихенько прошепотів знесилений демон. Ні, він бреше, хто ще не здогадався. Після цих слів натовп різко заспокоївся й люди почали виходити з палати. Лікар, який до нас підходив, залишився й став повністю спокійно реагувати на очі демона, але Найтон ще додав:
- Підійди. Ти будеш виконувати свою роботу, все що треба, але про наші балачки забудеш. Зрозумів? Про все, що тут почуєш – ти забудеш.
Тепер наша компанія може спокійно говорити про нашу проблему, а Найтон може не тратити сили на те, щоб зробити очі нормальними.
- Стій! Ввечері, коли тут буде мало людей, ти прийдеш у мою палату й будеш відповідати на питання. Про вечірню бесіду ти забудеш, але згадаєш про це рівно через три роки. Потім, коли згадаєш ти підеш до психолога й попросиш, щоб тобі допомогли це детально згадати. Розмову із психологом знімеш на камеру. Завтра з ранку я тобі дам чітку інструкцію про те, як мене визвати. Інструкцію ти покладеш в якесь місце й згадаєш про це рівно через п’ять років. Те, як ти мене визиватимеш, знімеш у прямій трансляції в інеті.
- Навіщо? – втрутився дух. Найтон у відповідь підморгнув. Я зрозуміла, він хоче наробити шуму. Напевне його також драконить те, що більшість людей не вірять у містику й завжди шукають «науковий спосіб» щось пояснити.
Палата була двомісна. Вчотирьох ми сіли на сусідню койку й налаштувалися чекати ранок.
Віка
Всі вже заснули, а я ні, тому, що не можу зрозуміти, що зробила не так. Чому ми перенеслись в іншу галактику, а не в будинок Варди. Мені соромно, що я тепер не знаю, як ми виберемося. Адже, телепортувати п’ять надприродних істот в іншу галактику насправді дуже важко.
Лікар, як і наказав Найтон, прийшов ввечері. Не знаю котра зараз година. Я тихенько встала й підійшла до демона-вампіра й лікаря.
- …скажи, скільки в середньому може прожити землянин?
- У середньому десь вісімдесят років, - слухняно відповів чоловік.
- Навколо якої зірки крутиться ваша планета? - рівним голосом запитав Найтон.
- Навколо Сонця.
- В якій галактиці?
- Чумацький шлях.
- Дай відповідь, що таке Україна? - запитала я. Лікар мовчить. Демон звернув на мене увагу тільки зараз, посміхнувся й наказав чоловіку відповідати.
- Україна - це країна, у якій ми зараз знаходимося, це наша Батьківщина.
- Досить. Ще є якісь країни?
- Більше ніж 190 країн.
- Тобто у вас на планеті багато держав? - запитав Найтон.
Найтон продовжив допит. Оказується лікар живе один у квартирі. Ох, сподіваюсь Найтон не «попросить» у лікаря на кілька днів віддати квартиру. Ну, ось! Попросив. Чоловік вийшов з палати.
- Та, не хвилюйся ти так, він буде нам служити, - нахабно сказав демон. От виродок! Навіщо мучити бідну людину? Звичайно, для нього це просто забава.
- Служити? Це людина, а не раб.
- Якщо забажаю стане рабом, а ти не втручайся.
Я не хочу вислуховувати його підлі ідеї. Він просто незносний впертий демон. Інколи мені здається, що світ сходить з розуму. Подивилась на годинник. Зараз одинадцята вечора. Поки я розмовляла, на моє місце де я сиділа, вляглися Варда й Карай. Майже біля ліжка стоїть стілець, на який я й приткнулася. Можна сказати, що завдяки хитрому Найтону ми завтра переселяємось.
Що буде далі? Я гадаю це питання задають собі всі.
Ранком прокинулися від того, що хтось голосно говорить. Говорять про те, що у «хворого» якісь золоті вени з’явилися. Ці вени йдуть з ніг до шиї. Так, він починає бути схожим на свою расу. До того ж у нього виросли ікла. Що відбувається? Чому Найтон починає проявляти себе?
Присутні медики намагалися поставити діагноз. І як ми їх заспокоювати будемо? Точно, Найтон заставить всіх заспокоїтися, але я ні в яку не хочу, щоб він підкорював їхню волю. Не дивлячись на мою думку, Найтон стер усім людям пам’ять і наказав про це згадати тільки через чотири роки.
Все ж таки я відговорила всіх йти жити до лікаря. Тепер думаємо про те, що нам далі робити. Деякі вже висунули ідею куди будемо телепортуватися. Найтон впорався з собою й прийняв людиноподібну форму.
Ролель -
розбите серце
та Найтон без тями
Ролель
Ролель - одна з найкрасивіших дівчат міста Леканбау. Та що там Леканбау, усієї Тунни – виміру демонів. Леканбау – столиця виміру, мером якої є тен Гаївський, батько Ролель. Правитель Тунни Кроулі Шостий призначав тена Гаївського мером міста останні тисяча сто сорок років, вважаючи, що він, і тільки він здатен утримувати місто в порядку.