- Вона мене кинула! - опа-па! І знову починає нюніти, скавуліти. Я відчуваю від нього стільки печалі, жалю, розчарування, що мені стало його дуже шкода.
- Хто? – з круглими очима запитую я демона, який розливається.
- Ролель! Це вона все підстроїла! Ролель поневолила мого брата, можливо вже й вбила! Вона мене кинула…я не вірю! Вона ж мене любила, я її кохав, а вона тепер каже мені, що ніколи навіть не задумувалась про те…що любить мене! Я… - розумію, що людині (у цьому випадку демону) після потрясіння потрібна підтримка, але щоб Найтон, який знає, що я його, м’яко кажучи, не поважаю, обняв мене до тріску ребра - це то й ще номер.
- Заспокойся й розкажи повільно, що сталося, - здавленим голосом кажу я. Він мене відпускає.
Демон мені розповів про те, що Ролель (його колишня) хотіла запобігти планам його брата. Його брат збирався захопити Тунну шляхом проведення стародавнього ритуалу з жертвопринесенням. А оскільки Найом (його брат) помітив усі жертви якоюсь магією, зараза така, то Ролель було не складно цьому запобігти, просто вбивши одну із приречених.
Та чому цей демон зробив таку грубу помилку? Мені здається це не просто так. Ой, про, що це я?
Вона давно мріяла захопити трон Тунни, щоб бути володаркою, але реальних способів зробити це не могла знайти. А тут Найон знаходить манускрипт з ритуалом, який може дати магу безмежну силу, і захоплення Тунни та знищення правлячої династії може відбутися. Потрібно тільки випередити суперника.
Тому після невдалої спроби вбивства, вона заточила кудись його брата й взяла ситуацію у свої руки. Щоб нас піймати вона послала за нами того проклятущого носорога, щоб він нас проковтнув і приніс до ритуальної зали. Цей носоріг якимось дивом ще й мене схопив би. Вона не прорахувала тільки те, що хтось може відвідати Найтона в його ув'язненні. Ні, вона знала що це можливо, але думала, що всі настільки його ненавидять, що не стануть цього робити. Та й, що ми можемо з цією інформацією зробити?
От, ми йолопи! Не домовилися коли мене витягнуть звідси! Сподіваюся, що різкий рух у ту сторону звідки я прийшов допоможе справі? Я вилетів з демона зі швидкістю метеора й пролетів скрізь Карай. Їй звичайно стало не по собі. Головне, щоб параноїком не стала. Чому параноїком? Тому, що коли духи пролітають крізь людину, зачіпляючи її душу, тоді стільки страху вивільняється, що він може негативно вплинути на мозок.
Дракониха впала з холодним потом на обличчі. А як вона зараз трясеться. Ні, вона в повній свідомості.
- Що ти зробив? - викрикує фея.
- Відновив сили, що тут такого? - ну, справді, що я такого зробив. Нормально все з нею буде. Вона сильна, все ж таки онучка верховного дракона. Не знаю, хто це, але саме слово «ВЕРХОВНИЙ» дає знак, що це щось величне.
Прочухається! Ой, щось я згадав про легенду, яку мені розказали друзі. Про те, що клан драконів вбив Благомила. Благомил - дух, який хотів завадити драконам допомагати лицарям, які хотіли напасти на його замок на планеті…Фаєтон. Так ось, казали, що це верховний дракон мітку послав.
- Ти - бовдур, що ти з нею зробив? - ричить Варда.
- Мені ж треба було якось набратися сил після такого подорожування в його тіло. Тим паче, що Найтон не людина, а демон-вампір. Та все з Карай добре буде.
- Це по твоєму нормально, коли хтось ось так корчиться від хтозна-чого! - з рук Віки виходить рожевий туман.
- Зараз вона схожа на психічно-хвору, але почекайте й все буде, як треба, - намагаюся я заспокоїти розлючених істот.
У мене полетіла незрозуміла рожево-фіолетова сфера від феї. Ледь увернувся. Зате інша сфера попала прямо в ціль. Мене припечатало до стіни.
Варда
Так і треба цьому паршивцю! Навіщо він так з Карай? Вона ж ні в чому невинна. От, хто-хто, а Найтон і Внсі ненормальні психи. Цей дух навіть не думав про наслідки. Бідна дівчина корчиться від болю чи від чого. Що він собі дозволяє!?
Не знаю, що зробила Віка, але його ніби приклеїли до стіни. Він не намагається хоча би щось робити. Внсі паралізувало. Вау.
- Караю, все добре заспокойся, - вона мене не чує… Вона трясеться.
Віка її трохи заспокоїла. Я не можу описати цю ситуацію. Про Найтона тепер не згадують. Та й нехай!
Раптово в Карай виросли чорні, довгі кігті, якими вона продірявила собі руки. Тепер у неї руки палають зеленим вогнем. Я придивилася, ран немає! Це що за містика така, чи магія?! У Карай руки запалали зеленим вогнем, а кігті щезлі! Що це за дивоглядія?!
Вона ледь піднялась. Побачивши духа, швидко відростила ті самі чорні кігті! Пазурі загорілися фіолетово - темним вогнем! Вона замахнулась і на груді в духа з’явилися чотири довгі криваві смужки, які теж запалали тим самим фіолетовим вогнем. Внсі навіть не крикнув нічого, можливо тому, що Віка його повністю паралізувала.
У дракона руки обросли червоною лускою. Із спини вирвалися крила, які загоріли голубим полум’ям. В очах можна розгледіти синій вогонь. Вся луска спалахнула світло-голубим полум’ям, як і крила! Верховний дракон показав себе!
- Віка, запускай у неї сферу! Вона його ще вб’є! - кричу я феї. Віка запускає в неї таку саму сферу, як і в духа. Дракониха падає й стає на вигляд, як звичайна людина. Нерухомо лежать, що Внсі, що Найтон, що Карай.
- І що ми будемо з ними робити? - питає фея.
- А я звідки знаю, - пожимаю плечима, - дивися рани Внсі досі палають! Як думаєш, йому дуже боляче?
- Звичайно.
Фея підійшла до духа та її долоні стали сяяти жовтим кольором. Провела руками перед лицем Внсі, повільно опустивши його на підлогу, і в цю ж мить він заволав.
- Загасіть! - кричить він, але вода, якою ми його облили, не змогла загасити вогонь на його ранах.
Карай
Як тільки Внсі вилетів з тіла Найтона, він ПРОЙШОВ крізь мене. У цей момент я відчула дикий страх. Мою свідомість затопив жах. Навколишня дійсність стала змінюватися. У кімнаті я опинилася одна. Стіни кімнати стали розмитими, пішли хвилями, стеля провисла й погрожувала обвалитися усередину, по підлозі пішли тріщини, з яких полізли чорні волохаті павуки. Яка гидота! Завжди боялася павуків! Мене почало трусити.
Я почала озиратися в пошуках куди застрибнути, щоб врятуватися від павуків, як помітила, що під столом щось лежить. Предмет був повністю вкритий бігаючими комахами, але я здогадалася, що це тіло невеликої людини, можливо дитини. Нова хвиля жаху затопила мене і я втратила свідомість.
Я нічого не чула, але Віка, як «чарівне створіння» привела мене до тями. Випливши з темряви, побачила схилену наді мною стурбовану Варду. Ніяких змін в обстановці, ніяких страшних павуків. Фух! Значить привиділося. У грудях як лід розтанув. Я розслабилася й почала дихати спокійніше. Піднялась з підлоги. Як тільки побачила проклятого духа, ніби лава ожила в моїх венах. Ні, мені не стало боляче, чи гаряче, а навпаки приємно. Руки обросли лускою? Я вже не контролювала себе. Це дуже швидко сталося!
Я відчула ці теплі крила, чорні пазурі, які за секунду виросли. З люттю розмахнулася в бік духа. Моя людська складова намагалася зупинити руку, але дракон переміг. Внсі хтось приклеїв до стіни. Як тільки рука опустилась - на тілі духа з’явилися чотири криваві рани.
Через кільканадцять секунд мене паралізувало і я впала на підлогу. Почувся приголомшуючий крик. Потім, здається жертва моїх пазурів, заволав:
- Загасіть!
Віка
Нічого не діє! Вода не може загасити дивний фіолетовий вогонь! Він поступив жахливо так, але його біль зараз набагато сильніший, ніж той, який був у Карай! Я гадаю, що біль Внсі можна порівняти з тим, що кому-небудь ножем будуть наносити рани, а потім до порізів прикладати розпечене залізо й колупати там.