До кухні зайшла сонна Варда.
- Добрий ранок!
Кивнув. Позіхаючи, на кухні з'явилася фея. А там і Карай не забарилась.
- Що робити з демоном? - Віка поставила вічне питання. Мене розібрав сміх. Дежавю.
- Пропоную це питання розглянути після сніданку.
Карай
Поснідавши, ми вирішили спочатку зробити покупки, а потім, якщо вже нам треба провести тут цілих десять днів, дізнатися про цікавості цієї планети. Зібралися та юрбою висипали на вулицю. У перехожих запитали напрямок до центру та пішли.
Архітектура не відрізнялася різноманітністю: одно-двоповерхові довгі будинки піщаного кольору, кам'яні стіни печер по краях. Деякі будинки нагадують печери, але насправді це картинки на дверях та вікні, яке можна закрити такою картинкою, чи відкрити за допомогою жалюзі. Дагонці, позбавлені натуральних фарб природи, із задоволенням розфарбовували всі рівні поверхні у своєму місті. Згадаймо божевільного дизайнера нашої квартири! На кожному будинку новий малюнок: тут і гори, і луки, і ліси, і озера, і море. Безліч різних тварин дивилися на перехожих з кожного малюнка. Навіть вуличні смітники мали на своїх гранях малюнки невеликих тварин. Єдине, що нагадує про цивілізоване суспільство - так це рухливі рекламні голограми, що висять у повітрі над головами перехожих, та ліхтарі, прикріплені до стін будинків, у формі квітів.
Пройти з печери в печеру можна по тунелях, у яких вхід і вихід закінчується товстими металевими дверима, зараз відкритими навстіж. Самі тунелі являли собою велику в діаметрі трубу, в якій для зручності була кам'яна рівна підлога. Скляні напівкруглі стіни і стеля світилися неяскравим зеленуватим світлом. На рівні очей аборигенів, для нас на рівні пояса, розташовувалася інформаційна смуга із зазначенням розташування печер, вулиць, оголошеннями й рекламою.
По карті ми знайшли торгівельний центр і пішли в потрібному для нас напрямку. Велика печера з назвою "Террарія" перебувала в центрі міста й була однією з найбільших на планеті. Тут розташувалися адміністративні будівлі, в яких знаходиться уряд Дагона, банки, музеї, театр і центральна площа, на якій за раз могло зібратися близько п'яти тисяч дагонців. Будинки, як і бачені нами раніше, були розписані пейзажами, але тут працювали справжні майстри своєї справи! Якщо було зображено море, то глядач чув шум прибою і відчував запах морської води, якщо це був степ - співали птахи, в обличчя дув теплий вітер і відчувався солодкий запах квітів, а якщо - джунглі, то волога задуха охоплювала тіло, гомін лісових мешканців оглушав і по спині бігли мурашки від гарчання хижаків. Ми були вражені до глибини душі цими творами мистецтва.
У кінці печери, саме там, де на карті зазначений торгівельний центр, ми нічого не побачили. Стіни печери були кам'яні й тут теж стояв великий квадратний камінь, швидше це скеля, з довжиною сторін у десять наших зростів. Нічого не вдієш - йдемо далі.
Тротуар оминув скелю й ми встали як укопані. Це ж вхід у торгівельний центр! На стіну, що ми обійшли, спирається одним боком ще одна товстенна кам'яна плита, іншим боком впираючись у землю. Це стеля для входу, що світиться приємним денним світлом. Під нею починається спуск під землю. Похила підлога плавно йде вниз повертаючи вліво. Віка з Вардою, радісно скрикнувши, кинулися в перед. Ще б пак - мрія будь-якої дівчини - безліч магазинів з найрізноманітнішими товарами.
Уздовж стін розташовані магазинчики, у яких продається все! Одяг, взуття, аксесуари, косметика, засоби гігієни, тканини, посуд, золоті прикраси, сувеніри, дитячі речі, спортивні знаряддя, килими, меблі, двері, квіти, продукти, побутова техніка, інструменти, люстри, дзеркала, смартфони, акваріуми й рибки, птахи, корм для домашніх улюбленців, ковдри та подушки, постільна білизна й т.п. Зустрічалися маленькі кав'ярні та салони манікюру-педикюру (ну так, ящіркам перукар ні до чого). І так п'ятнадцять поверхів під землю по спіралі - рай для любителів шопінгу!
Ми з Внсі плелися позаду, розглядаючи всю цю різноманітність. Я зупинилась біля продуктового магазину, напевно. Велика квадратна каменюка з дерев’яними дверима. Над дверима вивіска з надписом «Fyek lu fek». Вивіска темно-синього кольору, а слова написані жовтогарячим. Ця фраза означає «Ням, так класно».
У середині зліва біля дверей розташована каса, як бар-стійка із дерева. На касі є літаючий екран, на якому калькулятор, додаток, в який завантажені ціни того чи іншого товару. До екрану під’єднаний пристрій, який провіряє гроші, а також термінал, який знімає гроші з банківської картки.
Прямо переді мною є «З’є-хол» - це агрегат, як три з’єднані холодильники для напоїв. Через скло я бачу в першій частині холодильника на полицях суші. Вау… обожнюю суші!
У другій частині «З’є-хола» напої, а в третій - різновиди морозива. Із другої частини я взяла «Телук» (порфоський смачний солодкий напій). Він має фіолетовий колір, бо це робиться з пору (фіолетовий фрукт схожий на персик).
Поверхи йшли з мінусовою відміткою: від мінус першого до мінус п'ятнадцятого. Десь між мінус восьмим і мінус десятим ми зустріли Варду й Віку. Побачити їх в натовпі покупців не склало труднощів, вони ходили як жирафи серед антилоп, при чому жирафи ваговози, оскільки всі обвішані пакетами з покупками. Я приєдналася до дівчат, а Внсі відпросився в кав'ярню, щоб підтримати вичерпані сили.
Ще через три години, протягом яких прекрасна половина нашої компанії закупила змінний одяг, засоби гігієни, косметику, продукти харчування та багато чого іншого по дрібниці, а сильна половина в особі Внсі вісім разів відвідала зустрічні забігайлівки, ми вийшли з торгівельного центру. Купили одяг не тільки собі, а й для Найтона, хоча він цього і не заслуговує. Однак, інакше смердіти він буде під нашим носом, а не десь інде.
Внсі, як справжній джентельмен, запропонував звільнити нас від перенесення важких предметів, й із задоволеним виглядом поїхав додому з покупками на таксі. Я на нього точно не образилася, оскільки з'явилася можливість без поспіху прогулятися містом. Дівчата також були не проти. Вирішили скласти програму розваг на завтра. Відвідати музеї, місцеві визначні пам'ятки й взагалі все, що порахуємо гідним нашої уваги.
Ми повільно йшли по площі й будували плани на завтра.
- Треба сходити в музей, - сказала Віка. - Я завжди відвідую музеї під час подорожей.
- Музей - це добре, але вони всюди однакові, а ось відвідати якесь історичне місце - це клас! Що-небудь таке, чого немає ніде! - захоплено відповіла Варда.
Хто б подумав, що наш перевертень така любителька історії.
А я от не люблю ці пам’ятки архітектури, але моя мама змушувала мене об'їздити з нею всі фортеці й замки на Мурярії. Потім мама розповідала, як у замках красиво, а я жалілася на те, що ми занадто багато ходили.
- Обов'язково треба відвідати що-небудь старовинне і, мені здається, що я навіть знаю що, - Віка тицьнула пальцем у велику голограму на стіні музею.
На першому плані стояв могутній ящір у космічному скафандрі без шолома й передньою лапою велично вказував на вхід до печери, в якій починався спуск під землю. На другому плані білосніжні гори, чорне зоряне небо й стоїть на віддалі зореліт.
- Таглар Бєйок – обйевител ну-нан плотребь, - прочитала я напис на голограмі, - Таглар Бєйок - першовідкривач нашої планети.
Нижче було написано про унікальний історичний пам'ятник – печеру, в якій Таглар прожив вісім місяців сам, досліджуючи планету й чекаючи прильоту перших переселенців.
- Вирішено, відвідаємо печеру Таглара, а ще непогано б поплавати в мінеральних джерелах.
Ми з Вікою з подивом дивилися на Варду: в яких таких джерелах?
- Ви що не чуєте, як екскурсовод вже п'ятнадцять хвилин розповідає про знамениті мінеральні джерела Бахарденської печери, в яких приїжджає лікуватися вся галактика?