- Де ти їх знайшов?
- Я собі літав, бачу дерево, а на ньому орі-лимони.
- Нарешті ми маємо хоч щось їстівне!
Він дав мені кілька таких лимончиків, та я почала жадібно їх поїдати.
- Дякую! – напхавши рот лимонами, я пішла розводити багаття. Зараз шоста година ранку. Нудно. Дякую своїй кофті, яка має вісім кишень. Так, моя кофта не проста, а із застібкою, тому спереду чотири кишені і всередині. Дістала навушники і почала слухати музику.
Похід
Карай
Коли всі прокинулись, ми вирушили далі. Я не знаю куди ми йдемо, нас веде Найтон. Він, до речі, під тиском громадськості, зізнався, що ми досі знаходимося на планеті Різо. Яка краса! Ми йдемо по вузенькій стежці десь у хащах лісу. Навкруги дерева, кущі, а на них весело співають пташки. Крізь листя дерев світять тамінські промені, тамінські, бо зірка Тамін. Зліва голосно говорить річка, але щось незрозуміле для тих, хто проходить повз.
Маленьке сіре створіння із загнутими назад довгими голками на спинці, схоже на їжачка, перебігло стежинку. Боковим зором помічаю, що між гілок на деревах скачуть невеликі коричневі волохаті звірятка з довгими пухнастими хвостами коричнево-зеленого кольору. Перестрибуючи з гілки на гілку, синій птах із зеленою "шапочкою" на голові й зеленим хвостом вибиває гучний дріб своїм міцним коричневим дзьобом, полюючи на личинки, що засіли в корі дерева. Маленька руденька пташка літає над нами. Я йду ззаду всіх, Варда й Віка йдуть разом, Найтон попереду, Внсі за ним.
Через якийсь час ліс порідшав. Простір між деревами збільшився, стало більше кущів. З’явилися симпатичні галявини з високою травою й квітами. Ми вже не йшли один за одним, а рухалися вперед усі разом.
Раптом… на зустріч звідкись вибіг великий монстр. У холці метра два, велика голова, широкі груди, ноги-колони, сіра товста зморщена шкіра розмірів на п'ять більше ніж треба, ріг на морді, загнутий вгору, і палаючі демонським вогнем червоні очі. Що тут робить носоріг?! Ми розбіглися в різні боки, а Внсі розчинився в повітрі так, що ноги перетворились на туман. Від нього видно лише: голову, торс, руку. Звір зупинився, а потім різко помчав у бік Варди. Ним що, хтось керує? Від носорога втекти неможливо! Перевертень відростила довжелезні кігті та з розмаху встромила їх в очі ненормальному монстру. Я зажмурилась, щоб не бачити цього жаху. Звір нестерпно заревів на все горло.
- Карай, підсмаж його! - крикнув Найтон. Я з переляку виплеснула струмінь полум’я перед собою. Добре, що Варда вже відскочила від тварини, а я була повернута обличчям саме до носорога. Він загорлав ще голосніше, але вмирати не збирався. Я відкрила очі й побачила, що ця машина смерті повертається в мій бік. Кривава морда дивилась на мене сліпими очима, від жаху я виплеснула ще більше вогню. Носоріг почав обвуглюватися, а потім впав мордою на землю. Я відчула, що не можу зупинити потік вогню!
- Досить!!!
- Все!!!
- Перестань!
Три голоси пролунали одночасно, але пізно. Я не можу зупинитися! В очах потемніло, знесилена я впала на землю. Щось холодне капнуло на лице й я відкрила очі. Віка сидить і, тримаючи руку на моєму лобі, щось шепоче. Я обережно повернула голову, на місці носорога лежить великий обгорілий шмат м'яса, над яким в'ється димок. Ого, це все я зробила? Добре що я ліс не підпалила.
- А воно смачно пахне, - заворожено сказала Варда. - Хтось буде це їсти?
Їсти носорога? Я розумію курку з’їсти ще можна, а от носорога.
- Ні, дякую, - в один голос відповіли ми.
Після цього Варда перетворилась на довгого товстого пітона. Вау, я думала перевертні це вовки, або хоча б ведмеді. Пітон широко відкрив щелепу й як рукавичка натягнувся на останки носорога. Змія стала схожа на повітряну кульку й насилу повернулася в нашу сторону. Варда нас не ковтне, сподіваюсь? Чотири пари очей дивляться на неї ошелешено, а їй хоч би хни. Перевертень повільно, але повернувся в образ людини. Незважаючи на те, що пітон зжер цілого носорога (те що від нього залишилось), на дівчині це не відбилося ніяк (і куди все поділося?), ну хіба що вираз обличчя був дуже задоволений, але й стурбований. Я зрозуміла, Варда не хотіла розкривати всі козирі одразу. Звідки тоді пішли легенди про перевертнів-вовків? Ну, люди ж не просто так казали про це.
- У перевертнів є багато кланів, але найпоширеніші - це клани собачих, здебільшого вовків. Я з клану зміїних, можу перетворюватися на любу змію. Мій клан - не забутий, забуті клани - це павуків, ящірок та птахів.
Всі зреагували однаково - закивали головами. Відчуваю, що це ще не всі козирі.
- А те, що ти кігті відростила?
- Так, це всі перевертні можуть.
Тиша… Усі замовкли. Про мене забули. Ну, і класно, не люблю коли мені приділяють багато уваги. Треба щось робити з приливами, а то в найнеобхідніший момент впаду. Це буде точно так, як на олімпійських іграх: лижниця після неймовірного сальто не втрималась на ногах. Я встала.
- Так, йдемо далі? - подала я голос.
- Йдемо, бо мій брат вже знає де ми, - впевнено сказав Найтон. Його брат?! То був його брат!
- Твій брат? - Варда зашипіла. Зараз буде щось страшне, бо злити Варду не треба. Вона з виду така беззахисна, тендітна, але якщо розізлити - буде не солодко. Її очі з карих перейшли на срібний колір. Що Варда буде робити?
- Так, але я тут ні до чого.
Найтон повільно відійшов назад. Як це він ні до чого? Що ж тоді він просто так нас виловлював. Який сенс допомагати брату, якщо все рівно потім зрадиш? Так багато запитань, так мало відповідей.
- Фея, з’єднай мої думки та думки Карай, дракони не вміють брехати.
- А ти вмієш! - сказала Варда.
- Добре, тоді задайте їй таке питання, на яке не захоче відповісти людина.
Всі подивились на мене, задумались. Я все більше дізнаюсь про себе. Я не вмію брехати? А на яке питання не може відповісти людина?
- Скажи, що ти думаєш про Варду, - з посмішкою сказав демон. Він напевне хоче, щоб я розізлила Варду. А я не буду нічого говорити!
- Моїм першим враженням стало те, що Варда любить, коли на неї звертають увагу. Не те, щоб я судила, але таких людей я недолюблюю. Хороших рис не мало, але й поганих не багато. Можливо я ще не знаю всього про неї, але рішення зміню не скоро. Друге враження: вона сильна, надійна, щедра людина, але трохи неврівноважена, - зрозумівши, що це я патякала швидко додала, - вибач!
- З’єднай! - Варда прошипіла Віці. Я надіюсь мені голову не відірвуть за прямоту. Віка почала щось говорити на тамільській. Я цю мову тільки почала вчити. Голова стала боліти. Здається я в голові Найтона. Зі сторони бачу палаючий будинок, чоловіка, який щось робить з Найтоном. Він стоїть перед тим чоловіком на колінах й каже, що він помстився за те, що йому не дозволяють любити Ролель. Дівчина являється донькою мера, який як раз хоче забрати в Найтона силу вогню. Навколо зібрався народ. В один момент це зникло й я почула:
- Я підіграв брату, щоб зруйнувати його мрію, бо не хочу, щоб він став царем Тунни! Він не пропонував силу й мені теж, тому я образився. Я би допоміг, але я також хочу влади!
Я дослівно передала всім те, що чула. Варда заспокоїлась і ми швидким кроком вирушили далі. Тепер кожен недовірливо дивиться один на одного. Більше всіх мені недовіряє Варда, на другому місці демон. Він чомусь єдиний розуміє, що якщо мене знайде його брат, то отримає любу інформацію. Хоча можливо є спосіб просто мовчати, але видно, що слова тоді самі вирвались.
Я навіть не думала, що Найтон мав силу вогню. Якщо подумати логічно, то він демон і його стихія вогонь. Ну, я так думаю. Як меру вдалось позбавити його сили, я не побачила. А звідки він знав мого діда? Може він знає багато про драконів? Може я можу перетворитися на дракона. Хто знає?