Після трьох годин походу ми зробили привал. Ну, не можемо ми йти безперервно цілий день! Ми не кіборги. Зупинились на манюсінькій полянці біля величезної сосни.
Щоб відволіктись від втомлених фізіономій, увімкнула на телефоні відео концерту з філармонії. Там моєї подруги викладач з оркестру брав участь. Їй дали білет на двох та вона запросила мене. Було цікаво слухати! Музика з фільму «Пірати карського моря» у виконанні симфонічного оркестру. Дивовижно! Там ще грали народну музику на старому духовому інструменті, але мені подобається щось більш сучасне.
- Звідки ти знаєш мого діда? - сіла я поряд з Найтоном. Так, треба це розвідати.
- Ми з ним раз… перетнулись, - викрутився він після паузи.
- Як?
Спогади Найтона
Ми опинилися в степу. Було прохолодно. Світило стояло досить високо. Вітер колихав високу пишну траву. Розійшлись, як й домовлялись, у різні боки. Найон пішов на захід, а я – на схід. Через деякий час я спускався з пагорба й у долині побачив старого дідуся. Він ішов по дорозі. Невисокий, кремезний, з прямою спиною та високо піднятою головою. Із-за дефекту подорожування між світами я став дуже голодним і слабким. Подумав, що літра крові мені вистачить для відновлення, а дідусю це не зашкодить. У крайньому випадку допоможу йому добратися до житла.
Я кинувся до людини, на ходу відрощуючи кігті й ікла, і вже відчував на губах смак його крові. Але дідусь, різко повернувшись до мене, випустив такий струмінь вогню, що тільки диво врятувало мене від миттєвого перетворення на шашлик. Таку силу я бачив вперше! Дмухати вогнем можуть дракони, але вони ж практично вимерли, хіба ні? Зупинятися було не можна, оскільки це загрожувало вірною смертю. Я знову кинувся на супротивника, намагаючись вчепитися йому в горло. Дід був дуже сильним. Мисливець перетворився на жертву: дід, ухилившись від моїх кігтів, схопив мене за плечі й кинув на землю, та так, що з мене вибило дух. Я намагався зробити подих і піднятися з землі. Тоді дід замахнувся, щоб зламати мені щелепу, напевне. У нього це майже вийшло, але я все ж таки вирвався. У діда була залізна хватка! Щоб знову не підсмажив мене, я крикнув:
- Ніхто із смертних не може так битися. Хто ти?!
Тоді він, якогось біса, відростив вогняні крила (сказав той, хто сам і є бісом). Руки стали червоними, а на них виросли чорні-чорні кігті. Ніколи не бачив такого, бо таку здатність мають тільки легендарні верховні дракони. Ось це я пообідав! Був телепнем, думав я зможу перемогти якогось смертного.
Настала його черга нападати. Дід розігнався і, схопивши мене, жбурнув що сили об землю. Якщо чесно, страшно стало мені. Він же міг заживо поховати. Я зобразив мертвого. Дідусь не повірив, але відпустив й зробив шаг назад, підіймаючи руки перед собою.
- Не посилайте на мене мітку! Благаю! - зрозумів я що робити. У стародавніх сувоях писали, якщо верховний дракон посилає мітку на когось, вся зграя полює. А якщо зграя полює, то ніхто й ніде не зможе сховатись. Ніколи! Дракони будуть переслідувати мене, поки я не помру від їхніх лап. А найстрашніше те, що вони вбивати будуть повільно, по черзі. Дідусь зупинився дивлячись на мене. Можливо мені повезе. Вставати я не наважувався, щоб показати, що я переможений. Вогняні крила почали гаснути, а руки та кігті ставали нормальними.
- Я-як ви діз-дізналися? - я трохи піднявся.
- Інтуїція. Вставай, дурню, - мені тоді здалося, що він це трохи з насмішкою сказав.
- Вибачте, будь ласка, я вж-же йду?
- Куди! - зупинив мене той. Так, то був єдиний раз, коли я когось благав.
- У Пеклі, що манер не вчать!
- Та ні, я з Тун-тунни.
- Тун-тунни?
- Ні, Тунни. Це інший вимір. Вибачте, не посилайте на мене міт-тку.
Так, це також був перший раз, коли я від страху затинався. Ну, я звичайно трохи перебільшив зі страхом для Лано Кирила. Може все ж таки пощадить, але рано чи пізно щось погане буде від нього. Він дивився на мене, я на нього. Очі дракона були пронизливо суворі, злі, але на дні зачаїлася мудрість століть.
А, як ставиться мітка? Верховний дракон повинен прийняти людську подобу й палаючим кінчиком чорного кігтя видряпати хрест на тілі жертви. Я завмер на місці, боячись поворухнутися, піт стікав по спині, здається я був на волосок від загибелі.
У Кирила рука стала червоною й виросли ті самі смертельні кігті.
- Як сюди потрапив?! - строго запитав дід. Та таким тоном, що мені захотілось провалитися під землю.
- Вигнали, - тихесенько відповів я.
- Що такого настільки поганого може зробити демон, щоб його вигнали?
Слушне питання. Я взагалі був хуліганом. На всі мої пустощі завжди закривали очі, але після підпалу будинку самого мера до мене стали ставитися, як до злочинця.
- Й-я спалив будинок м-мера, а потім взяв у заручники його д-дружину.
- От, телепень.
- П-повністю з вами з-згоден, - як же мене напружувала його лапа. А ну як мітку нашле. Серце тьохкало десь біля п’яток.
- Назви мені хоча би одну причину не посилати на тебе мітку.
Врятування власної шкіри не є для цього дракона поважною причиною. Звичайно можна було сказати, але темна репутація демонів все спаплюжила б.
Демони Тунни
Демонів Тунни не можна плутати з демонами Пекла! Демонів Пекла знають усі: роги, копита, хвіст, ніс п’ятаком та бридкий характер. Люди їх називають чортами. Вони безсмертні й нічого не бояться, але православні обряди та святе слово можуть заставити їх кричати від болю. Вони відчувають тільки злість, заздрість, жадібність.
На відміну від них, демони Тунни відрізняються високим зростом, біля двох з половиною метрів та стрункою людиноподібною фігурою. Очі повністю чорні без білків. Скрізь світло-персикову шкіру просвічуються золоті вени, які достигають шиї не піднімаючись на обличчя. Лице має правильні та привабливі риси, не те, що в тих чортиняк з Пекла. Демони Тунни дуже сильні маги. Вони вважають, що демонами можуть називатися тільки вони, а не те «сміття», що мешкає в Пеклі. Демонам не чужі людські почуття, причому позитивні емоції в них також є.
Серйозно, ми не такі, як жителі Пекла. Чомусь усі плутають жителів того виміра з нашим. Майже ніхто не знає про Тунну. Ми - демони з Тунни й демони з Пекла сильно відрізняємось! Дуже сильно! Вони не знають, що таке жалість, доброта, кохання. Особисто я знаю, що таке кохання. Я був закоханий у Ролель, а вона в мене. Сила мого кохання й кинула мене на вчинення божевільних вчинків. Шкода, що я не слухав маму. Вона казала, що домогтися кохання дівчини шляхом спалення її будинку дуже сумнівно. А я думав, що ображу цим тільки її твердолобого батька.
Підпалити будинок тена Гаївського запропонував Найон. Сказав, що за втрату сили помститися треба обов'язково, інакше Ролель відвернеться від боягуза й слабака. Та й надалі ніхто не буде сприймати мене всерйоз у вищому суспільстві Тунни. Демони поважають силу й тільки так. Я з Найоном розбили глечик та випустили джина.
Після мого публічного вигнання, нам з Найоном довелося покинути межі Тунни. Йти треба було якомога далі, рятуючись від найманців мера. Зол він був знатно, аж кипів. Рятувало те, що в Найона була сила вогню, яка дозволяла з використанням магії переміститься в іншу зоряну систему.
Як тільки згадую про Ролель серце обливається кров'ю. Вона була не просто дивовижною, а янголом. Дивно? Тільки так я й сприймав її, з першої миті як побачив. Я б віддав все, щоб знову побачити її ідеальне обличчя, дивну фігуру, приголомшливі очі. Якщо вона буде мене чекати, то ми з нею обов’язково зустрінемось. Я це знаю точно!