— Я вірю в життя вічне. Не знаю точно, де ви тепер, містере Рейфаєл, і, чесно кажучи, сумніваюся, що ви десь є, а проте зроблю все, від мене залежне, щоб виконати ваше доручення.
Через три дні міс Марпл написала листа містерові Бродрибу. Це був дуже короткий лист, у якому все говорилося тільки по суті.
«Шановний містере Бродриб!
Я обміркувала пропозицію, яку ви мені зробили, і повідомляю вас, що згодна взятися за ту справу, яку доручив мені покійний містер Рейфаєл. Я зроблю все, від мене залежне, щоб виконати його доручення, хоч аж ніяк не впевнена, що досягну успіху. Власне кажучи, я поки що не бачу, як могла б його досягти. Я не одержала жодної конкретної інструкції ані в його листі, ані десь-інде. Якщо ви маєте ще якесь послання для мене, у якому даються точні інструкції, то надішліть його мені, будь ласка, та позаяк ви нічого мені не дали, то, гадаю, у вас більше нічого й нема.
Я виходитиму з припущення, що містер Рейфаєл був при здоровому глузді, коли помер, а тому, думаю, з мого боку буде цілком виправдано запитати вас, чи не зіткнувся він незадовго до своєї смерті з якоюсь кримінальною справою, що торкалася його інтересів або в галузі професійної діяльності, або в приватному житті. Чи висловлював він коли-небудь у розмові з вами гнів або невдоволення з приводу того або того порушення справедливості, яке особливо його обурило? Якщо так, то, думаю, я маю цілковите право просити вас розповісти мені про такі випадки. Чи ті напади обурення або гніву не були пов’язані з якимись труднощами в його житті, чи не був він жертвою несправедливого ставлення або такого, яке можна було б вважати несправедливим?
Я певна, ви зрозумієте причини, що спонукають мене поставити вам такі запитання. Адже й містер Рейфаєл, певно, хотів, щоб я їх поставила».
Бродриб показав цього листа Шустеру, який відхилився назад на своєму стільці й присвиснув.
— То вона й справді хоче взятися за цю справу? Відважна бабусенція, — сказав він. — Певно, їй щось відомо про це, як ти гадаєш?
— Схоже, що ні, — відповів Бродриб.
— Шкода, але й ми нічого не знаємо, — сказав Шустер. — Він був дивакуватим старим.
— Атож, то був чоловік важкої вдачі.
— Я не маю найменшого уявлення, чого він хотів. А ти?
— Я теж, — відповів Бродриб. — Думаю, він не хотів, аби я щось знав.
— Що ж, у такий спосіб він надзвичайно ускладнив справу. Я не бачу найменшої можливості, щоб якась сільська бабуся змогла проникнути в мозок небіжчика і з’ясувати, яка фантазія не давала йому спокійно жити й померти. Чи не здається тобі, що він просто хотів збити її з пантелику? Позбиткуватися з неї? Заморочити їй голову? Можливо, він подумав, що вона вважає себе надто великим професіоналом у розслідуванні їхніх сільських проблем, і вирішив добре її провчити…
— Ні, — не погодився з ним Бродриб. — Я так не думаю. Рейфаєл був не такою людиною.
— Але ж він іноді любив напустити людям туману в очі.
— Це так, але в цій справі, я думаю, він був серйозним. Щось і справді непокоїло його. Власне, я абсолютно переконаний у тому, що він був чимось стурбований.
— І він тобі не сказав чи бодай не натякнув, про що ж, власне, ідеться?
— Ні, не сказав і не натякнув.
— Тоді як, у біса, вона зможе… — Шустер навіть не став закінчувати свою фразу.
— Навряд чи він сподівався на успіх, — сказав Бродриб. — Тобто я не бачу, як вона може взятися за цю справу.
— Як на мене, то він просто захотів пожартувати.
— Двадцять тисяч фунтів — гроші чималі.
— Він знав, що вона однаково їх не отримає.
— Ні, — заперечив Бродриб. — Так нечесно він би ніколи з нею не вчинив. Певно, він думав, у неї є шанс зробити те, чого він від неї хотів.
— А що маємо робити ми?
— Чекати, — відповів Бродриб. — Чекати подальшого розвитку подій. Бо події мусять розвиватися так чи інак.
— То ти маєш ще якісь запечатані розпорядження, чи не так?
— Мій любий Шустере, — сказав містер Бродриб. — Містер Рейфаєл цілком довіряв моєму вмінню зберігати таємницю й не відступати від етичних принципів порядного адвоката. Запечатані інструкції, про які ти мене запитуєш, можуть бути відкриті лише за певних обставин, а такі обставини поки що не настали.
— І ніколи не настануть, — сказав Шустер.
Ця репліка закрила тему.
Містер Бродриб і містер Шустер могли особливо не клопотати собі голову цією проблемою, адже вони жили повноцінним життям професіоналів, яким і без того вистачало роботи. Міс Марпл перебувала в зовсім іншому становищі. Вона сиділа за своїм плетінням, але думки не давали їй спокою, і тоді вона йшла прогулятися, хоча Черрі й докоряла їй за це.