— Ви не повинні забувати, що лікар не радив вам багато рухатися.
— Я ходжу дуже повільно, — заперечувала їй міс Марпл, — і нічого не роблю. Не копаю землю, не висмикую бур’яни. Я лише… ну, розумієш, я лише переставляю ноги та міркую про деякі речі.
— Які речі? — запитала Черрі з певною цікавістю.
— Якби ж то я знала, — відповіла міс Марпл і попросила Черрі принести їй ще один шарф, бо повіяв холодний вітер.
— Що її тривожить — хотіла б я знати, — сказала Черрі своєму чоловікові, ставлячи перед ним миску з рисом та вареними нирками. — Китайський обід, — пояснила вона.
Її чоловік схвально кивнув головою.
— Ти з кожним днем готуєш усе краще, — сказав він.
— Я турбуюся за неї, — мовила Черрі. — Турбуюся, бо бачу, вона стурбована. Вона одержала якогось листа й після того місця собі не знаходить.
— Їй треба лише сидіти спокійно, — сказав чоловік Черрі. — Сидіти спокійно, сприймати все легко, брати з бібліотеки цікаві книжки, завести приятельку чи двох, які приходили б навідувати її.
— Вона про щось думає, — промовила Черрі. — Схоже, опрацьовує якийсь план. Вона обмірковує, як їй узятися за якусь справу, таке в мене складається враження.
На цих словах вона урвала розмову, пішла взяти тацю з кавою й поставила її перед міс Марпл.
— Ти випадково не знаєш жінки, яка живе в одному з нових будинків десь тут поблизу і яку звати місіс Гастінґс? — запитала в неї міс Марпл. — А також ту, що називає себе міс Бартлет і живе в її домі?
— Ви маєте на увазі той будинок у кінці села, який був перебудований і наново пофарбований? Люди, які в ньому мешкають, з’явилися тут зовсім недавно. Я не знаю їхніх імен. Вони мені не цікаві. Принаймні, я не сказала б, що вони цікаві.
— Ті двоє жінок — родичі? — запитала міс Марпл.
— Ні. Просто подруги, так мені здається.
— Я дивуюся, чому… — сказала міс Марпл і урвала мову.
— Ви дивуєтеся чому?
— Ет, пусте, — промовила міс Марпл. — Прибери на моєму письмовому столі, будь ласка, і знайди для мене аркуш поштового паперу. Я хочу написати листа.
— Кому? — запитала Черрі з притаманною їй від природи цікавістю.
— Сестрі священика, — сказала міс Марпл. — Його звуть Кенон Прескот.
— Це та, з якою ви познайомилися за кордоном, на Антильських островах, чи не так? Ви показували мені її світлину в альбомі.
— Так.
— Ви погано себе почуваєте? Тому й вирішили покликати священика?
— Я почуваю себе цілком добре, — сказала міс Марпл, — і мені хочеться щось робити. Можливо, міс Прескот мені допоможе в цьому.
«Моя люба міс Прескот, — написала міс Марпл, — сподіваюся, ви мене не забули. Я познайомилася з вами та вашим братом у Вест-Індії, якщо ви пам’ятаєте, на острові Сент-Оноре. Сподіваюся, що любий Кенон перебуває при доброму здоров’ї і що астма не мучила його під час холодної погоди, яку нам довелося пережити минулої зими.
Я пишу вам, щоб запитати, чи не можете ви надіслати мені адресу місіс Волтерс, — Естер Волтерс, — яку ви, можливо, пам’ятаєте з тих днів, що їх ми провели на тому острові в Карибському морі. Вона була секретаркою містера Рейфаєла. Вона тоді дала мені свою адресу, та, на жаль, я не можу її тепер знайти. Я хотіла б їй написати, бо маю деякі відомості стосовно догляду за садом, які вона в мене просила, алея не могла їх надати їй у той час. До мене дійшли чутки, ніби вона одружилася знову, але не думаю, що людина, яка мені це повідомила, була впевнена в тому, що так воно є насправді. Можливо, ви знаєте більше про неї, ніж я.
Сподіваюся, моє прохання не буде для вас надто обтяжливим. Із сердечними вітаннями до вашого брата й найкращими побажаннями вам особисто.
Щиро вам віддана Джейн Марпл».
Міс Марпл почула себе набагато краще, після того як відіслала цього листа.
— Принаймні, — сказала вона собі, — я почала щось робити. Не те, щоб я чогось сподівалася від цього, але, може, щось та буде.
Міс Прескот відповіла на її лист майже відразу. Вона була надзвичайно сумлінною жінкою. Написала міс Марпл вельми люб’язного листа й повідомила адресу, яку та в неї попросила.
«Я не знаю нічого конкретного про Естер Волтерс, — написала вона, — але, як і ви, чула від однієї своєї подруги, що вона десь бачила повідомлення про її повторне заміжжя. Вона має тепер прізвище чи то Олдерсон, чи то Андерсон. Її адреса: Вінслоу Аодж, біля Олтона, Гантс. Мій брат посилає вам свої найкращі побажання. Шкода, що ми живемо так далеко одна від одної. Ми на півночі Англії, а ви — на південь від Лондона. Я сподіваюся, ми зможемо зустрітися в недалекому майбутньому.