— Пам’ять — цікава річ, — сказала міс Марпл. — Іноді людина може пригадати голос, який вона не чула понад рік.
— Але ж місіс як-там-її-звуть ніколи не чула мого голосу, чи не так?
— Ніколи, — сказала міс Марпл. — І саме тому я хочу, щоб їй зателефонувала ти.
Черрі виконала розпорядження. Місіс Андерсон пішла по крамницях, довідалася вона, але повернеться перед обідом і буде вдома до вечора.
— Що ж, це спрощує справу, — сказала міс Марпл. — Таксі вже тут? Ага, ось воно. Доброго ранку, Едварде, — привіталася вона з водієм Артурового таксі, якого, до речі, звали Джорджем. — Ось адреса, куди ви маєте привезти мене. Гадаю, більш як півтори години ця поїздка не забере.
Розвідувальна операція почалася.
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ
ЕСТЕР ВОЛТЕРС
Естер Андерсон вийшла із супермаркету й попрямувала туди, де припаркувала машину. Знайти зручне місце для машини стає дедалі важче, подумала Естер.
І тут вона наштовхнулася на стару жінку, що йшла їй назустріч, трохи накульгуючи. Вона попросила вибачення, а стара дама зненацька вигукнула:
— О, кого я бачу — та це ж місіс Волтерс, чи не так? Естер Волтерс? Ви, мабуть, не пам’ятаєте мене, я думаю. Я — Джейн Марпл. Ми зустрічалися з вами в готелі на Сент-Оноре — о, вже досить давно. Півтора року тому.
— Міс Марпл? Атож, це справді ви. Рада вас бачити!
— Справді, яка приємність зустрітися з вами. Я обідаю з кількома подругами тут, неподалік, але проїздитиму через Олтон пізніше. Ви будете вдома пополудні? Мені так хотілося б побазікати з вами. Приємно зустрітися з давнім другом.
— Так, я буду вдома, звичайно. Заходьте в будь-який час після третьої.
Отже, про зустріч було домовлено.
— Стара Джейн Марпл, — сказала Естер Андерсон, посміхаючись сама до себе. — Для мене було справді несподіванкою зустріти її. Я думала, вона давно померла.
Міс Марпл подзвонила у двері будинку Вінслоу Лодж точно о пів на четверту. Естер відчинила їй двері й провела її досередини.
Міс Марпл сіла на стілець, який запропонувала їй господиня дому, і трохи засовалась у тій нервовій манері, що була притаманна їй, коли вона хвилювалася. Чи, принаймні, тоді, коли вдавала, ніби хвилюється. У цьому випадку її хвилювання було справді вдаваним, адже все відбувалося саме так, як вона розраховувала.
— Я дуже рада, що зустрілася з вами, — сказала вона Естер. — Це так приємно — зустріти когось із давніх знайомих. Знаєте, я думаю, усе дуже дивно влаштовано в цьому світі. Ти сподіваєшся зустрітися з людиною, і ти переконана, що зустрінешся з нею. Але минає час — і така зустріч стає для тебе великою несподіванкою.
— Нам лишається тільки визнати, що наш світ дуже тісний, ви згодні? — зауважила Естер.
— Атож, справді, я думаю, що так воно і є. Тобто я хочу сказати, цей світ тільки здається дуже великим, а насправді острови Карибського моря лежать не так далеко від Англії. І я могла зустріти вас де завгодно. На одній із лондонських вулиць або в одній із лондонських крамниць. На залізничній станції або в автобусі. Існує надто багато можливостей.
— Атож, існує багато можливостей, — погодилася Естер. — Я навряд чи могла б сподіватися, що зустріну вас тут, адже це не ваша частина світу, хіба не так?
— Ні, ні, не моя. Хоч я не можу сказати, що ви живете надто далеко від Сент-Мері-Мід, де живу я. Думаю, це за двадцять п’ять миль звідси, не більше. Але двадцять п’ять миль у сільській місцевості, коли в тебе немає автомобіля — а я, звичайно, не можу дозволити собі купити автомобіль, і навіть якби могла, то не вмію його водити — це дуже велика відстань, тож ти маєш змогу побачити своїх сусідів хіба що десь в автобусі, або на автобусній зупинці, або, щоб їх навідати, тобі доведеться наймати таксі.
— У вас чудовий вигляд, — сказала Естер.
— А я саме збиралася сказати, що у вас чудовий вигляд, моя люба. Мені й на думку не спадало, що ви мешкаєте в цьому куточку світу.
— Я живу тут не так давно. Відтоді, як вийшла заміж, власне кажучи.
— О, а я й не знала. Як цікаво. Певно, я пропустила повідомлення про ваше одруження. Я завжди перечитую в газеті всі повідомлення про шлюби.
— Я одружилася лише чотири чи п’ять місяців тому, — сказала Естер. — Моє прізвище тепер Андерсон.
— Місіс Андерсон, — сказала міс Марпл. — Я повинна запам’ятати. А хто ваш чоловік?
Було б неприродно, якби вона не запитала про чоловіка, подумала міс Марпл. Адже старі діви завжди виявляють надмірну цікавість.