Розстріл дитини тоді було узаконено: напередодні «великого терору», десятого квітня 1935 року, на пропозицію Сталіна було проведено закон, за яким кримінальній відповідальності — аж до розстрілу — підлягали всі громадяни Радянського Союзу, починаючи з дванадцятирічного віку.
12
Так уже було заведено, що жоден фільм — поки не дерегляне його Сталін — на екрани країни не виходив.
Голова кінокомітету Большаков завжди возив у багажнику машини не тільки нову радянську картину, а й дві-три зарубіжні — викликати в Кремль могли зовсім несподівано, найчастіше пізно вночі, аж до четвертої ранку.
(Але в серпні тридцять дев’ятого року, після того як було підписано договір з Гітлером і Сталін з рейхсміністром Ріббентропом дружньо потиснули один одному руки, Большакова викликали о десятій — незвичний час. Уже потім йому пояснили, що Сталін запросив Ріббентроиа подивитися свій улюблений фільм «Волга-Волга». Проте Ріббентроп відмовився: «Я мушу написати звіт, пане Сталін». — «Волга-Волга» — одна з кращих картин світового кіно, матимете втіху». — «Дякую, пане Сталін, але фюрер чекає на моє повідомлення». І, піднісши руку в нацистському вітанні, Ріббентроп попрощався. Сталін обережно ковзнув поглядом по обличчях Молотова й Ворошилова; вони мимоволі стали свідками того, як йому, Сталіну, публічно відмовили — невблаганно й холодно; в останні роки таке в країні було неможливе; його слово стало законом для всіх… Сталін якось дивно хмикнув, узяв галіфе — наче танцюрист — двома пальцями, присів, манірно вклонившись, і, кивнувши на двері, що зачинилися за Ріббентропом, тихо сказав: «А все одно ми тебе…»
На переглядах Большаков завжди сидів за Сталіним, бо Головний часто ставив запитання, на які треба було відповідати одразу й вичерпно — приблизності Сталін не терпів. Якось, приймаючи фільм «Повість про російське полювання» з Поповим-старшим у головній ролі, зауважив: «Чому у вовків очі жовті? Це — неправда, вони в них зелені». Большаков негайно відповів: «Великий зоолог Брем, товаришу Сталін, вважає, що очі у вовків саме жовті, а не зелені… Враження, що вони зелені складається в тих, хто бачив очі вовка лише у відблиску багаття, в присмерках». — «На якій це сторінці?» Большаков назвав. Сталін кивнув задоволено й зручніше вмостився в кріслі.
Наприкінці сорокових, спеціально до Дня Повітряного Флоту — генералісимус це свято вельми шанував — закінчили фільм «Жуковський». Сталін у ті роки вирішив, що в країні має виходити не більш як дванадцять кінокартин на рік; більше — пустощі, може завадити роботі; не слід надто розважати видовищами наш народ; картини треба робити біографічні, розповідати — засобом наймасовішого мистецтва — про великих діячів російської науки та культури, боротися, таким чином, із схилянням перед загниваючим Заходом і проявами безрідного космополітизму.
Як на гріх, саме в дні свята сталінських соколів генералісимус поїхав на Кавказ. Зв’язуватися з ним телефоном було недоцільно. Місця, де він відпочивав, ніхто не знав; він часто міняв дачі, хоч найдужче під старість уподобав будинок на озері Ріца: у Крим та Сочі майже не їздив, вабило на батьківщину.
А коробки з «Жуковським» лежали у багажнику большаковської машини, і він бігав з одного начальницького кабінету в інший, просячи поради, що робити: ждати повернення товариша Сталіна до Москви чи випустити фільм до свята?
Молотов (казали, що Большаков почав своє сходження, працюючи в нього шофером) від поради утримався; Берія посміявся: «Приймай ініціативне рішення, ти — міністр, тобі й карти в руки!»
Уважаючи, що такі категоричні слова найближчого «соратника вождя» не могли бути висловлені випадково (чуттєвого мистецтва вгадування і математичного переліку імовірностей училися швидко), Большаков підписав наказ про випуск фільму на екрани. Вулиці всіх міст Союзу позаклеювали афішами, про нову роботу радянських кінематографістів повідомило радіо, причому не один раз, та й преса відгукнулася рецензіями, звісна річ, захопленими, бо ніхто й уявити собі не міг, що фільм вийшов без санкції вождя.
А на ранок після прем’єри з Кавказу надійшла телеграма від Сталіна з проханням негайно поставити на порядок денний лиш одне питання: Про стан справ у радянському кінематографі».
Большаков зрозумів: от і настала його лиха година.
Увечері того дня, коли повернувся Сталін (його поїзд був копією поїзда Троцького), голову кінокомітету викликали до Кремля, він сів за маленьким столиком неподалік великих дубових дверей; перед ним лежали купка жовтуватого цупкого паперу, три різноколірних олівці й стояла пляшка боржомі.