Молотов, Каганович, Берія, Маленков і Ворошилов посідали на свої місця за довгим дубовим столом; Сталін, як завжди, повільно ходив кабінетом, затиснувши в руці люльку.
Оголосивши засідання відкритим, Маленков запитливо глянув на Сталіна.
Той усе ще ходив по кабінету, мовчав, наче збирав докупи думки; зупинився, нарешті, під портретом Маркса, притоптав жовтим пальцем тютюн у люльці й тихо, мало не по складах, запитав:
— Товаришу Большаков, нас цікавить одне питання: яким чином на екранах з’явився новий художній фільм «Жуковський»? Конкретно: хто з керівництва дивився цю роботу, коли, які висловив зауваження? Ще конкретніше: хто дав санкцію на випуск цієї картини в світ?
Большаков повільно підвівся; обличчя враз набрякло, пополотніло.
— Та ви сидіть, товаришу Большаков, сидіть, — Сталін ледь махнув рукою. — Сидіть…
Большаков усе-таки не сів, відчуваючи гидке бажання виструнчитись:
— Товаришу Сталін… Ми тут порадилися, — він благально дивився то на Молотова, то на Берію, сподіваючись на їхню підтримку; але ті зосереджено писали щось на аркушиках паперу. — Ми тут порадилися й вирішили…
Сталін наче спіткнувся; обернувшись до Большакова, здивовано спитав:
— Ви тут порадились?
Знизавши плечима здивовано, повторив:
— Виходить, ви тут радилися… Гм… А порадившись, вирішили…
Він постояв якусь мить, потім майже крадькома пішов до дверей, глухо повторюючи слова Большакова, немов обдивлявся їх, приміряючи до чогось свого, заздалегідь виношеного.
— Вони порадились і вирішили, — бурмотів він дедалі тихше й тихше, ніби стомившись од цих слів. — Вони тут усе вирішили, порадившись…
Відчинивши важкі двері кабінету, він обернувся і, впершись поглядом у лоб Молотова, повторив замислено:
— Отже, ви тут порадились… І вирішили…
Сказав і вийшов.
Запала гнітюча тиша, було чути, як скрипів грифель у руках Берія, який досі ще щось писав на цупкому жовтуватому папері.
Несподівано двері відчинилися, Сталін заглянув до кабінету і раптом усміхнувся своєю чарівливою усмішкою, яка обеззброювала:
— І — правильно вирішили…
Коли двері зачинилися, Маленков, відкашлявшись, промовив:
— Товариші, питання про стан справ у радянському кінематографі можна вважати розглянутим…
13
На початку п’ятдесятих Сталін, Ворошилов і Косигін на крейсері «Молотов» відплили з Криму до Сухумі.
Секретар Сухумського обкому Мгеладзе, одержавши повідомлення про це, негайно подзвонив своєму шефові Чарквіані — у Тбілісі; після цього розпорядився накрити на дачі святковий стіл на честь генералісимуса й подався в порт.
(Саме тоді в Грузії заарештували Рапаву, Заделаву і Барамію, висуванців Берія; почалася «мегрельська» справа; про Чарквіані також заговорили, що він якоюсь мірою теж мегрел.)
Просто з аеродрому Чарквіані приїхав на дачу; Сталін, Ворошилов і Косигін були вже там; коли всі посідали за великий стіл, Чарквіані встав:
— Я пропоную підняти келихи за найвидатнішого революціонера всіх часів і народів, соратника Леніна, геніального стратега нашого щастя, дорогого й улюбленого товариша Сталіна!
Усі зааплодували; Сталін, пильно дивлячись на Чарквіані, поморщився; потім поблажливо всміхнувся в сиві, прокурені вуса.
І тут несподівано для всіх підвівся Мгеладзе:
— Я проти…
Запала зловісна тиша, всі завмерли, знітились; боялись глянути один на одного.
— Я проти… — повторив Мгеладзе ще тихше. — За законами грузинського столу, перше слово проголошує хазяїн, а тут, у цьому домі, я — принаймні поки що — хазяїн… Тому я не підніматиму перший келих за товариша Сталіна… Він — грузин, він приїхав до себе додому…
Сталін повільно відсунув свій келих; Мгеладзе помітив це, як і всі присутні; сухумський секретар став блідий, аж синій, облизав пересохлі губи й на якусь мить затнувся…
… Чимдалі дужче Сталіна насторожувало те, що було хоч трохи пов’язано з його національністю. Відколи він закінчив у Відні свою роботу «Марксизм і національне питання», до проблеми Закавказзя Сталін серйозно не звертався, працював переважно в Петербурзі, бував серед російських робітників, ні в Тифліс, ні в Баку більш не їздив, а поїхав у край своєї молодості лише на початку двадцятих, у пору для нього трагічну, коли Ленін вимагав його відставки, а його позицію в «грузинському питанні» затаврував як великодержавну, не гідну більшовика.