… Переглянувши рукопис Берія, вождь зробив лише кілька редакторських зауважень, додав абзаци про роль російського робітничого класу, вписав прізвище Калініна (все ще популярний серед селян, може знадобитись), і, повертаючи манускрипт, заново подивився на Берія: цей не підведе, він і з Єжовим розправиться, підчистить і в Москві, тут це легко зробити, Москва — не Тбілісі, тут горців немає…
… І ось тепер, у Сухумі, молодий ще секретар обкому (скільки йому було в двадцять другому?) торкнувся того, що так не любив Сталін, не любив і боявся; ох, люди, бідолашні, недолугі люди, треба боятися майбутнього, а ми несемо в собі страх перед безповоротним минулим.
Тим часом, зібравшись з думками, Мгеладзе говорив далі, піднявши від хвилювання голову:
— У нас, грузинів, перший тост треба виголошувати за гостей. А найдорожчим гостем ми сьогодні маємо право назвати чудового російського більшовика Климента Єфремовича Ворошилова, героя громадянської війни, соратника товариша Сталіна по роботі в Державному комітеті оборони під час Великої Вітчизняної, луганського робітника, який став одним з керівників першої в світі багатонаціональної держави робітників та селян… За Климента Єфремовича, товариші, а в його особі — за великий російський народ!
Усі, хто сидів за столом, мовчали; келихів ніхто не торкнувся.
Сталін глухо кашлянув, ледь здвигнув плечима й сказав:
— Спасибі за прекрасний тост, — і, холодно глянувши на розгубленого. Ворошилова, підніс келих, відпивши один ковток. — Було б погано, якби мені, москвичеві, довелось виправляти помилку грузина Чарквіані, молодець, Мгеладзе…
… Після обіду, що вдався на славу, Сталін спитав дружину Мгеладзе:
— Ви хто за національністю?
Жінка відповіла:
— Напівкровка.
Сталіну говорили, що дружина Мгеладзе єврейка; розкуривши люльку, поцікавився:
— По-грузинськи добре розмовляєте?
— Не дуже, товаришу Сталін.
— Треба добре знати мову народу, серед якого живете. Вчіть грузинську, думаю, знадобиться.
Незабаром Мгеладзе перемістили в Тбілісі, — на першого секретаря ЦК. Підписуючи призначення, Сталін сказав Маленкову:
— Я часом побоювався, що останнім відважним грузином був Авель Єнукідзе; на щастя, помилився; Мгеладзе — достойна людина, не боїться постояти за себе, такий дасть лад…
(Маленков тоді — вже вкотре — подивувався, як приязно Сталін говорив про тих, кого розстріляли за його наказом, але з особливою теплотою згадував епізоди, пов’язані з Єнукідзе, Бухаріним та Каменєвим.)
… Незабаром після смерті вождя Мгеладзе призначили директором радгоспу; а згодом він і зовсім зійшов нанівець, «пенсіонер республіканського значення».
14
… Свою останню промову Сталін виголосив на XIX з’їзді партії, коли ВКП(б) перейменували на КПРС, — більшовизм як ідейна течія російської революційної думки формально перестав існувати, став надбанням історії…
Як завжди, він зрідка заглядав у текст — але цього разу тільки три сторінки, може, трохи більше. Надруковано було на спеціальній машинці з великим шрифтом — генералісимус не хотів надівати окулярів; зміну в звичному образі вождя напевне обіграють вороги, та й радянські люди будуть незадоволені — вони не люблять таких перемін; яким був Сталін двадцять четвертого року, коли почали друкувати його фотографії в газетах, таким він має лишатися навіки…
Сталін читав повільно, часто замовкав на хвилину, а то й довше, немов насолоджуючись тією гнітючою тишею, що западала в залі. Хоч насправді йому зараз це зовсім байдуже, він давно звик до німотної уваги в будь-якому приміщенні, тільки-но починав говорити. Проте, оскільки в залі сиділи Мао, Торез, Енвер Ходжа, Тольятті, Готвальд, Берут, Ракоші, Пік, Георгіу-Деж, Хо, Кім Ір Сен, Полліт, Долорес, він побоювався, що вони помітять його старечу шепелявість, хрипучу задишку і те, як іноді заплітається язик; свої якого завгодно приймуть, Росія старих шанує дужче, ніж молодих; дожити до старості — це означає ввійти у вічність; молодих політиків легко забувають, ім’я має стати звичним, завжди бути в пам’яті, як «Отче наш»…
Сталіну доповідали, що після останніх процесів у Празі, коли розстріляли генерального секретаря ЦК компартії Рудольфа Сланського, а разом з ним більшість членів ЦК, євреїв, які воювали в інтербригадах, пройшли антигітлерівське підпілля, на Заході почалася кампанія, організована, звичайно, «Джойнтом», бо, мовляв, він, Сталін, став творцем якісно нової антисемітської політики.