Тому, важко обіпершись на трибуну, він і прочитав те головне, що за кордоном зрозуміють усі — як політики, так і трудящі:
— Прапор буржуазно-демократичних свобод викинуто за борт нинішніми правителями Європи… Його нікому піднести, крім комуністів Заходу…
(Чи не звідси, до речі, й належить починати відлік «єврокомунізму»?)
… На закритому засіданні з’їзду, коли почалося висунення кандидатур до ЦК, Сталін, що сидів, як завжди, на останній лаві президії зовсім сам, несподівано для всіх підвівся й попросив у головуючого слова; той замість відповіді істерично зааплодував.
Сталін поволі йшов до трибуни, обмацуючи ногами східці, як сліпий, а зал устав, влаштувавши йому ще одну овацію (перша, коли його ім’я було названо серед кандидатур у члени ЦК, тривала приблизно п’ять хвилин).
Він знову обіперся на тепле дерево трибуни, немовби повиснувши на ній, якось байдуже подивився на зал, що шаленів від оплесків, потім повільно підніс руку, попросивши, щоб угамувалися.
— Товариші… Я дуже стомився… Та й роки не ті… Спасибі вам, що ви так чесно й натхненно працювали разом зі мною… Всі ці чотирнадцять років — після Вісімнадцятого з’їзду… Я прошу дати мені самовідвід… Прошу, так би мовити, відставки… Я ж, у свою чергу, назву того, кого міг би сміливо рекомендувати на моє місце, — і, обернувшись до президії, він повагом обвів очима членів Політбюро, затримавшись на обличчі Молотова трохи довше, ніж на обличчях інших колег.
… У залі почалося щось неймовірне:
— Сталіна! Сталіна! Сталіна! — скандували делегати з’їзду. — Хочемо Сталіна! Сталіна! Сталіна!
Сталін слухав овацію, все ще всім тілом опираючись на трибуну, а перед очима стояло демонічне обличчя Троцького, коли той подав у відставку: було це в липні дев’ятнадцятого через розходження з ним, Сталіним, з приводу стратегії на Південному фронті.
Сталін ніколи не міг забути, що Ленін доручив саме йому, Сталіну, підготувати рішення ЦК; він розумів, що Ленін недаремно доручив саме йому написати проект; образа була невимовно тяжка; але це стало для нього таким випробуванням на міцність і витримку, за які він потім не раз дякував долі.
У проекті рішення Сталін писав, що Орг. І Політбюро ЦК, розглянувши заяву т. Троцького, дійшли одностайного висновку, що прийняти відставку т. Троцького вони аж ніяк неспроможні. Орг. І Політбюро ЦК зроблять усе від них залежне, щоб створити якнайзручніші для т. Троцького і якнайплодотворніші для Республіки умови тієї праці на Південному фронті — найтруднішому, найнебезпечнішому і найважливішому зараз, — яку вибрав сам т. Троцький… Твердо впевнені, що відставка т. Троцького в даний момент цілком неможлива і завдала б величезної шкоди республіці, Орг. І Політбюро ЦК наполегливо пропонують т. Троцькому більше не порушувати цього питання і виконувати надалі функції, максимально, в разі його бажання, скорочувати їх, бо вся робота зосереджується на Південному фронті…