Женившись на моїй тітці Олександрі Ноздриній, Сергій Миколайович подружив з моїм батьком; дружба перейшла до мене «у спадок»; вийшовши на пенсію й поселившись у селі, Новиков розповів мені, чому його мали заарештувати в тридцять шостому.
— Ні Пилипа Медведя, начальника Ленінградського ЧК, ні його заступника Запорожця, який готував убивство Кірова, не розстріляли, — Сергій Миколайович дуже нервував, розповідаючи мені це потаємне, що він носив у собі понад тридцять років, — їх послали на Схід, та й не в табори, а на будови, і не ув’язненими, а керівниками… Тому від Медведя «пішли кола» — він не міг не поділитися з друзями про те, що після вбивства Кірова у Пітер приїхав Сталін, викликав до себе Ніколаєва і поставив йому тільки три запитання, одне з яких було вирішальним: «Де ви взяли револьвер?» А розлючений Ніколаєв відповів: «У Запорожця спитайте, він його мені всунув!» Сталін наказав негайно Ніколаєва ліквідувати, обматюкавши при цьому Молчанова, одного з помічників наркома НКВС Ягоди, потім викликав з камери Борисова, начальника охорони Сергія Мироновича, поговорив в ним віч-на-віч; того ж дня Борисова вбили.
Преса, не підготовлена до того, як коментувати те, що сталося, зразу звинуватила в убивстві Кірова білогвардійців. І лише після того як усіх свідків розстріляли або ж вони загинули при загадкових обставинах, було дано залп проти опозиції, а в січні тридцять п’ятого було проведено закритий процес проти Каменєва і Зінов’єва: їм дали по п’ять років таборів за те, що вони начебто несли моральну відповідальність за вбивство Сергія Мироновича.
Так от, оскільки з Медведем я не раз зустрічався, в голові в мене ворухнулися перші сумніви — щось тут не чисто… Але по-справжньому завагався я лише після того, як наш казахський нарком повернувся з Москви до Алма-Ати в січні тридцять шостого, скликав колегію, стенографіста попросив залишити кабінет і повідомив, що начальник управління Молчанов поінформував присутніх там: у країні викрито грандіозну змову, на чолі якої стоять Троцький, Каменєв, Іван Смирнов, Зінов’єв. Головна мета: вбивство товариша Сталіна та його найближчих соратників — Ворошилова, Кагановича, Орджонікідзе, Жданова, Чубаря; наркомат переходить на воєнний стан, усі інші справи (чи то шпигунство, чи економічні диверсії, зловживання службовим становищем) відкладаються, обробляємо троцькістсько-зінов’євських терористів… А я, брат, узяв та й бовкнув: «А хто ж цю змову розкрив? Чому ми, чекісти, не мали досі ніяких натяків на таку розгалужену мережу?» Мій нарком якось зіщулився, на запитання не відповів, але багатозначно подивився на мене: «За роботою слідства стежитиме особисто товариш Сталін, а керуватиме — секретар ЦК Микола Іванович Єжов. Це все. Готуйте пропозиції. Строк — двадцять три години. Все».
Сергій Миколайович — бровастий, витрішкуватий, великочолий устав з табуретки, походив по невеличкій кухоньці, застеленій домотканими доріжками, зупинився біля грубки, припав до неї так щільно, немов хотів утиснути в неї своє тіло, ввібрати її тепло, відчути спину (нема нічого важливішого, як відчувати надію в себе за спиною), і, закуривши «гвіздок», провадив далі:
— Єжова я зустрічав двічі — непоказний, прудкий, очі олов’яні, усмішка швидка, привітна — і щоразу дивувався з того, чому товариш Сталін висунув саме його на цю справу. Освітою він не відзначався, розмовляв з погано поставленими наголосами, часом плутав відмінки; я тоді подумав: ми здатні на самозаспокоєння чи пак самообман — мовляв, говорить так, щоб найширші верстви зрозуміли. Ерудиція Каменєва, чесно кажучи, іноді заганяла в глухий кут, не всі її розуміли — занадто вже професорський тон, суцільна іскрометність, афоризми, іноземні слова… Так, брате…
Був у Єжова друг, заступник народного комісара землеробства Конар, приїжджав якось до нас, за день перед тим надійшла шифровка: «Забезпечити допомогу в усіх питаннях. Єжов». Ну ясно, ми й стрибали навколо Конара, та хіба тільки ми? А потім — ба-бах! — беруть цього самого Конара, виявилось — шпигун, справжнє прізвище Поліщук, польська розвідка видала йому документи на ім’я червоного командира Конара, якого вбито під час стрілянини, вкорінився, «ріс» дванадцять років, оселився в Москві, ввійшов у «світ», а як побачився з Єжовим — одразу сів у кабінет заступника наркома землеробства… А це, брате, не жарт — усю стратегію боротьби з бухарінським ухилом в МТС провадив у життя він, Конар. Причому не ми, Чека, його викрили… Молодий більшовик, з МТС, випадково побачивши Конара, ахнув: «Та я ж з товаришем Конаром в одному полку служив. Ніякий це не Конар!» Тільки після цього ми поставили спостереження й дістали прямі докази шпигунської діяльності заступника наркома… Але спочатку Єжов дзвонив Ягоді, кричав: «Не сійте зерна підозріливості! Не зводьте наклепів на чесних більшовиків! Опікуйтеся краще своїми пройдисвітами, які тікають на Захід!»