- О, бач! В жінок чомусь так виходе, що в нас в головах послід та висівки, а тільки в їх головах зерниста пшениця або питльоване борошно. Хіба ж я діла не роблю? Служу ж я й за економа, і за пригонича коло робітників на полі. Недурно ж хліб їм.
- Служиш ти добре! дбаєш не до дому, а з дому. Підеш на поле, поникаєш на часок на полі або на луках та й гайда мерщій до хати, щоб люльки посмоктати! Ще й до того не шануєшся… От у Києві…
- Дай мені покій з тим Києвом! Одчепись од моєї душі! Оце причепилась причепа! Люба щось там понабріхувала, а ти ймеш їй віри, - промовив Мишук вже поважно й навіть сердито.
- Ба не дам тобі спокою, бо ти розледащів, зам'якинився до решти на селі. Служби собі не напитуєш, а тільки домуєш та час дурнісінько гаєш, ще й гроші марнуєш десь по Києві. Ось незабаром будуть Таїсині іменини. Нам з мамою доконечно треба ж поїхать до їх. А на це треба грошей. Я того Некрашевича в потилицю з хати витурлю, як він будлі-коли ще заїде за тобою! - репетувала Мелася і вже сікалась до його, мов оса.
- Цуртобі, пек тобі, осина тобі! Причепилась та й настирається з тією Каміллою-Дивом. Нехай вона здохне там в Шаті, то я й не жалкуватиму! - крикнув Мишук і похапцем вибіг з кімнати в парк.
«Ой остогидла вона мені! Ой осточортіла ж! От тобі й добра! От тобі й поділшлива! Як же я помилився! А язична така, що її й Ціцерон не переговорив би або й два Ціцерони, не тільки я. Стріляє з рота раз у раз, неначе кулями. Так і сипле! Ну та й забісована ж! Коли б ще була гарна, то вже мусив би терпіть! А то вид розпливається, неначе перепічка, і вже стала мизата. Попоганшала так, що й глянути не хочеться».
І бідному Мишукові чогось став неприємний і парк, і дім, і сама невтратлива Мелася. Він так роз'ярився, що був ладен скочить на коня й зараз тікати якнайдалі од Меласі, тікать хоч до Некрашевича, щоб хоч кіньми себе розважить.
Мелася була з таких людей, що як тільки чогось розсердяться та роздратуються вранці, то бурчать та гримають на всіх аж до вечора. І тільки ввечері, як сонце сяде і надворі стане поночіти, їх нерви заспокояться, якраз так, як той вітер, що тижнями дме цілий день од сходу до заходу сонця і надворі стишується вже смерком.
За вечерею Мелася вгамувалась. Вона все заводила розмову про те, що незабаром будуть Таїсині іменини, а трохи згодом припадають в четвер Кандибині іменини, що їй з мамою конче треба поїхать до Києва на ті іменини, поважаючи й знайомих, і салонні звичаї.
- Авжеж треба поїхать, бо буде якось ніяково. На цю поїздку треба доволі грошей. Та й я вже засиділась на одному місці, мов квочка в обичайці. І мені ж треба трохи потруситись та розважиться, - не все ж тільки гулять вам молодим! - натякала мати Мишукові, щоб він не дуже марнував гроші.
- От і косовиця затого настане. Треба чимало грошей на розплатку з косарями й гребцями. А грошей я, мабуть, не настачу. Сидіть ви обидві дома та не рипайтесь, бо в мене в цей час завсігди обмаль грошей. Коли ж то ми ще ту нову пашню спродаємо. Ой, здається, не вистаче нам грошей на робітників! - бідкався старий батько.
- От і не вистаче! Як не вистаче, то позичимо десь. Не нудиться же нам, коли інші люде себе розважають, - кинула наздогад слівце Мелася.
- Гуляйте лиш, гуляйте! гайнуйте гроші, та й міру знайте, щоб часом не довелось нам згодом циганської халяндри скакать, як банк спродає нашу Деркачівку, бо, мабуть, не буде чим платить і процентів, не тільки виплачувать позичку в банк, - сказав батько.
Мишук аж засмутивсь, як почув од тестя за якусь циганську халяндру в недалекому часі.
XIII
Незабаром настали Таїсини та Кандибині іменини. Мелася з мамою таки не всиділи вдома й побували на тих двох святах в Києві, прогайнувавши грошей стільки, що ними можна було б зробить оплать сливе на всю косовицю й гребовицю. В косовицю в батька ще було доволі грошей для оплаті всіх косарів та громадільників. Жнива обійшлись добре, бо Гукович оддав озимину женцям за сніп. Але за пасинкування тютюну та за полоття він був чимало винен політницям і політникам. Почали молотить хліб. В старого не стало вже грошей на розплатку. В кожну неділю була звичайно розплатка на економії з робітниками, але вже два рази в неділю люде приходили дурнісінько, бо економ не платив їм і все казав: «Прийдіть завтра, або післязавтра, або через тиждень в неділю». Було чимало сім'їв, в которих вже не вистачало грошей на харч. Люде понапозичались, понабирались набор в крамницях. А економ не платив грошей людям і все, як кажуть на селі, - годував їх обіцянками, бо в пана грошей вже не було.
Терпець в робітників врешті увірвавсь. Вже наприкінці літа раз якось в неділю зібралось коло економії чимало неоплачених робітників. Люде обступили ґанок. Економ, літній чоловік, ждав Мишука, що він от-от прийде й принесе гроші на розплатку. Незабаром Мишук прийшов і приніс капшук грошей. Люде стовпились коло ґанку, неначе на ордані коло свяченої води, і спихали одні одних з східців. Але в принесеному капшуці грошей було небагацько, а деркачівських і захожих робітників з околишніх сіл було чимало. Капшук швидко спорожнивсь. Економ вийшов на ґанок і оповістив, щоб решта людей приходила знов через тиждень в неділю, як пан привезе гроші в Києва.
Між людьми піднявся гомін. Натовп заворушивсь, неначе гай заколивався на вітрі.
- Та що це далі буде! Ми прибились з далеких сіл, ходимо за дванадцять і більше верстов, сидимо тут голодні без хліба, стаємо на заробітки в тутешніх багатирів, щоб хоч прохарчуваться, тиняємось по хатах, як старці, і жебраємо, а ви нас все водите та дурите. Давай гроші, хоч з коліна вилупи! - підняли крик люде.
- Підождіть ще з тиждень, або хоч до середи, або до четверга! - гукнув економ з ґанку. - Пан оце зараз таки й розстарається грошей, привезе з банку.
- А доки ми вже ждатимемо! - крикнув один розлютований захожий чоловік. - Доки ми ходитимемо за п'ятнадцять верстов щотижня. Ми гаємо час, і навіть в неділю нема нам спочинку. А в вас усе грошей нема! Тичете нам по крапельці, а ми вже по шию понапозичались в крамарів, пооддавали в заставу свитки та кожухи, щоб зарятувать себе.
Піднявся знов галас та крик. Мишук подививсь, заглянув у вікно і трохи стривожився. Натовп коливався, хитався. Декотрі чоловіки махали руками й присікувались до економа з кулаками.
- Нехай пан хоч попродає оті свої баскі коні та худобу, а нам нехай заплате. Давай гроші! Ми не підемо додому з порожніми руками, - вже кричали розлютовані чоловіки і все сікались до економа та наступали по східцях,
Економ оступився, вскочив у двері й хотів зачиниться в конторі. Розлютовані люде вскочили слідком за ним і почали з одчаю та злості сіпать бідного старого за рукава й смикать за поли. Люті очі блищали страшно. Мишук одхилив двері з кімнати і вглядів ті визвірені й посатанілі види. В його в душі похололо. Люде кинулись до конторки, звалили її додолу й потрощили на цурпалки, шукаючи грошей. Але конторка була порожня. Тільки дрібні квитки порозсипались та порозлітались, неначе пообскубуване пір'я з гуски. Економ зопалу вскочив у свої покої. Він хапком наскоку защіпнув двері защіпкою. На руці в його теліпався одірваний по плече рукав. Мишук вхопився за клямку й держав з усієї сили. Люде кинулись до стільців і почали розбивать та трощити їх об підлогу. Десь дзенькнула, неначе крикнула, тахля в шибці. Кватирка вискочила надвір. Ломаки й кілки застукали по вікнах. Вікна ніби закричали й застогнали. Почувся стукіт, гуркіт, тріщання ламаної мебілі, дзенькання битих вікон. Люде торгали й сіпали двері, а далі з нестямки кинулись виставлять їх, щоб увійти в кімнату й знайти гроші.