— Ну, я ж і слонюка! Ви вже не ображайтеся, у мене сьогодні все з рук валиться. Нерви нікуди, ось, бачите, як руки дрижать.
Музикант змінив гнів на допитливість:
— Що таке? Перепрацювали чи може, болячка яка?
— Та ні. Просто, розумієте, курити кинув.
— Давно?
Я назвав саме той день, коли він передав мені сигарети з сюрпризом. Його помітно пересмикнуло, проте він миттю взяв себе в руки:
— Що таке? Здоров’я підкачало?
— На здоров’я не скаржусь. Але, знаєте, як хто за руку смикнув: кинь, мовляв, і все! От і кинув: всі сигарети з кишень — в урну! І все! Воно, звичайно, при нашій роботі важкувато без курива, але я вирішив перевірити, на скільки моєї сили волі вистачить.
Чи мені здалося, чи й справді скреготнули його зуби? Однак, успіхів він мені побажав майже щиро.
Наступні кілька днів я мав додатковий клопіт — не з’являтися на людях із сигаретою в зубах. Курив, як той школярик, тільки зачинявся не в туалеті, а у власній „шпаківні“.
Я вже почав подумувати, а чи не варто мені й справді кинути курити, коли ці благі наміри розбились об сувору реальність, котра цього разу набрала звичного образу мого безпосереднього шефа.
— Сирота, — порадував мене Підполковник з порогу, — знайшли ми пістолетик.
— Який пістолетик? — ляпнув я дурницю, бо зрозумів, що я кажу, тільки після того, як ляпнув.
Мого стриманого начальника аж підкинуло.
— Ти що, від партизанської калганівки ще не відійшов? Забув про вбивство на узвозі, яке на тобі висить? Тільки не спробуй вибачатися, бо заробиш.
— Єсть не вибачатися! Я все згадав. Пістолет малокаліберний, спортивний, системи Марголіна…
— Так ото ж. Кажу ж, знайшли ми той пістолетик. Добре заховали — у список зброї, котра начебто перебуває у ремонті. А насправді то не списочок, а класична туфта для придурків-перевіряючих на взірець одного старшого інспектора карного розшуку.
— Зрозумів, товаришу підполковник. І де ж він насправді був?
— Вгадай з трьох разів, Сирота.
— У Музиканта?
— В принципі, так. Але як він до нього втрапив? Спочатку один тенісист з відомих тобі кортів позичив його в довгострокове користування у знайомого воєнрука. Погратися! А потім оцей-от ковбой недороблений віддав зброю нашому Музиканту. Вгадай, для чого?
— Ворон лякати?
— Примітивно мислиш, Сирота. Пацючого короля застрелити.
— Чекайте-чекайте, якого короля? Що за казочки для дітей молодшого шкільного віку? Це ж не балет „Лускунчик“.
— Не знаю, як щодо балету для молодшого шкільного віку, але середній номенклатурний на цю баєчку купився. Мовляв, у комунальній квартирі єдиної двоюрідної тітки нашого Музиканта завелися пацюки. І то такі, що нічого їх не бере. Пастки вони обходять, отруту спокійненько пожирають без усяких шкідливих для себе наслідків, а вечорами влаштовують посеред кухні хороводи. Єдиний, кажуть, вихід — забити їхнього короля, найбільшого пацюка з чорною смугою на спині. От наш Музикант і підрядився на цей, як ти кажеш, балет.
— А тітка в нього є?
— Молодець, Сирота, беру назад свої слова про калганівку. Дурень обов’язково запитав би, чи вбив Музикант отого пацюка. Немає у нього тітки — ані рідної, ані двоюрідної, ані чотириюрідної. Він у нас взагалі безбатченко. Довідка про народження, що характерно, видана медичною частиною… виправно-трудового табору номер якийсь там, котрий в свою чергу ліквідовано ще в 1957-му році. Розумієш, Олексо, там повстання було одразу після двадцятого з’їзду. Зеки табірну контору спалили з усіма архівами. Піди тепер докопайся, майже через двадцять років…
— Ситуація… А як щодо пістолету докопалися?
— Старим ментівським способом, Сирота. Доки ти нечисту силу до своїх версій за роги притягав, нормальні люди папірці перебирали. Звірили, чи насправді такі-то і такі-то одиниці спортивної зброї перебували на ремонті у відповідному підприємстві. Ти ж розумієш — такий ремонт дяді Васі, слюсарю з жеку, не доручать. А на заводі — облік і звітність. Справжня, а не така, як у деяких воєнруків. От і докопалися.
— Так це ж прямий доказ!
— Доказ чого, Олексо? Відбитків пальців нашого Музиканта на зброї немає. Ствол добряче почищений, алібі він тобі будь-яке намалює, бо скільки від того вбивства вже часу пройшло? До речі, ні в якого пацюка він не стріляв, повернув пістолет тенісисту таким, як брав.
— А вистріляний патрон?
— Заряд для малокаліберки — це тобі не ракета класу „земля-повітря“. Дістати не проблема. Тож усе це зліпиться докупи, коли ми щось вагоміше розкопаємо.