І пластав би він той свій керамзит до нових віників, якби не зустрів випадково свою колишню спарінг-партнершу. Чи то робота не всі сили забирала, чи то остобісило лопатою махати, але він мав необережність натякнути, що не проти поновити старі стосунки на старих умовах. Але мадам чомусь замість кинутися йому на шию, заверещала щось на зразок: „Всі мужики — сволота, всі баби дурні, а щастя в труді!“ і пообіцяла, якщо він не відчепиться, попросити, він знає кого, зробити так, щоб і сліду його на землі не лишилося.
— Ви й минулого разу поставилися до мене зі зрозумінням, тому, якщо не до вас, то й не знаю, до кого мені йти. Бо вони і зроблять, і пороблять, і нікуди від них не дінешся, бо ніхто слухати не стане! — дорослий парубок і справді ладен був заплакати як мала дитина.
Для будь-кого іншого це звучало б як суцільна абракадабра. Але не для мене.
— Ну чого ти так психуєш, вибач, нервуєш? Мало що дурна баба може наговорити. Мені й не таке обіцяли! Якби хоч одна сота збулася — мене б уже на світі не було.
— Е, ні. Вам просто так казали, зі злості. А мені — зі смислом.
— І ти в це віриш?
— А що ж! У нашому селі така баба була, то її здорові дядьки десятою дорогою обходили. Уявляєте — їй колись навмисне комина заткнули, щоб вона вчаділа, так не подіяло! А цей, котрий у нас, він іще страшніший.
— Стоп-стоп-стоп, хлопче! А звідки ти знаєш, що може цей, котрий „у вас“? Чи він оголошення на щитах розклеює?
— Ну, я чув дещо. Я ж на корті не тільки м’ячі подавав…
— Це я знаю.
— Я не про те. А про сауну. Часом доводилося приносити-відносити…
— А також приводити-відводити. І це знаю.
— Тоді ви знаєте і про що там говорять. Коли добре вип’ють.
— Маєш на увазі — як людину зі світу звести, щоб і сліду не лишилося, і міліція не докопалася? Теж знаю. Мене інше цікавить — чому ти про це мені ще першого разу не розповів?
— Боявся.
— Чого боявся?
— Музиканта.
От тепер все стало на свої місця. Наш майстер тенісних ракеток і заразом чорної магії знайшов нову клієнтку. Залишилося уточнити подробиці.
— Викладай по порядку, хлопче. Як саме на тебе ворожать, звідки ти про це дізнався…
— Ну, дивіться, товаришу капітан: спочатку хтось битого скла під двері насипав. Потім цвях у лутку забили, я штани порвав, ось, бачите, дірка? Дохлий вуж — де він у городській квартирі візьметься?
— Може, діти хуліганили? Зловили десь у лісі, привезли в місто, гралися, замучили і покинули.
— А землю мені теж з лісу привезли?
— Яку землю?
— Не таку, як у нас у дворі. Чорнозем і трошки глини. А у нас у мікрорайоні самі супіски. Я ж сам людина від землі, розбираюсь.
— І звідки ж вона, по-твоєму, там узялася?
— Як звідки? З цвинтаря. Там ще соснові голки, значить — з вінків. Справжня сосна на піску росте. А глина — з ями.
— Ну ти ж і Шерлок Холмс.
— Хто?
— Слідопит. Слухай, кидай свій керамзит і йди у школу міліції. Ми тобі рекомендацію дамо. Шкода, що такий талант даремно пропадає.
— От як поможете, щоб мене не зурочили, тоді піду. Краще вже бути лягавим, аніж мертвим.
— Ну спасибі, потішив. А я думаю — чого це я щоранку з таким хорошим настроєм прокидаюся.
— Смієтесь? А мені страшно.
— А ти не бійся. Тоді не буде страшно.
— Вам би таке, що б ви тоді сказали?
Таємниці слідства стороннім особам розкривати не належить, тому замість відповісти на це запитання, я лише пирхнув. Бо мій настрій, на відміну від хлопцевого, виразно поліпшувався. Ворожбит не витримав і знову вийшов на чорну стежку. Ні, недаремно казали мені справжні блатні з великим стажем відсидки: злочин — він як наркотик. Перший раз цікаво і страшно, вдруге, втретє — то вже звичка, а потім ти без цього вже не можеш обійтись. Тому „зав’язують“, зазвичай, дилетанти, котрі і вляпуються в кримінал випадково, і строк одержують невеликий. А щодо досвідчених… мені розповідали про одну бабцю-злодійку, мало не ровесницю нашого століття. Після кожної відсидки її відвозили в будинок для престарілих. Однак заслужена ветеранша того ж дня давала драла до найближчого базару, демонстративно крала там перше, що на очі втрапляло, дозволяла себе затримати і з почуттям виконаного обов’язку знову гордо марширувала в „зону“. Усього цього я, звичайно, хлопцеві розповідати не став. Хоча і дав пораду:
— Нічого тобі боятися. Раз ти знаєш, що таке ворожба, то мусиш і знати, як з нею боротися. У вас же відьмам у селі не тільки комини затикали.
— Ну!..
— Лома гну! Чудило. Як забув — то змотайся в свої Малі Задрипанці, порозпитуй старших людей і дій відповідно з інструкціями.