— Сирота, я тобою милуюсь. Ти почав виправлятися. Хоча, може це якась нова, добре замаскована свиня у твоєму стилі, якої я поки що не прорахував. Кажи чесно!
— Присягаюсь! Дію виключно з притаманного мені почуття делікатності і любові до ближніх. Особливо, якщо вони зміцнюють обороноздатність нашої Батьківщини чи працюють в урядових структурах.
— Тоді роби, як знаєш.
А що я знав? На той момент — анічогісінько. Крім того, що мене нудило від самої перспективи мати справу з так званою радянською номенклатурою. Слово честі, з немитою гуртожитківською лімітою я почувався вільніше.
Жарти жартами, але ще раз з’їздити на цвинтар, так би мовити, на свіжу голову, треба було. Я вже намірявся це зробити, аж тут, як на зло, прителіпався колега з ОБХСС і почав довгу і трудну, як «Слово про Ігорів похід» оповість про якихось ондатр і нутрій, що їх йому накинули, а я маю допомогти, бо так Генерал звелів.
Я не дослухав, побіг до Генерала, влетів до його кабінету, здається, навіть не постукавши, і з порогу видав, що ніякий я не спеціаліст по живності. Вдома не тримаю жодної фауни, окрім кота Бегемота. Що таке нутрії, взагалі забув, а про ондатр знаю лише те, що вони схожі на їжаків, а хвіст у них голий, як у пацюка.
— І взагалі, товаришу генерал, дозвольте запитати: що сталося? Хтось вирішив, що збирати овочі у підшефному колгоспі — то для карного розшуку замало? Треба ще й оце от водяне паскудство розводити? А хто ж буде зі злочинністю боротися?
Відповідь Генерала була стандартною:
— Товаришу капітан і отой мудрак, що в двері зазирає! Струнко! Кру-гом! Кроком руш! І щоб я вас обох більше не бачив. Спочатку розберіться між собою, а потім будете влітати… як щось, не скажу, куди.
Притиснутий до стінки обехаесесник з переляку заговорив більш-менш чітко і виразно. І навіть не без елементів логічного мислення. Виявляється, міліція не буде розмножувати ані ондатр, ані нутрій. Навпаки, є така думка, аби саме ми максимально обмежили зріст поголів’я цієї маленької, голохвостої, пухнастенької худоби. Бо з одного боку тут суцільна антисанітарія, з іншого — хазяї згодовують тваринкам дефіцитні продукти, яких і так не вистачає радянським людям, зокрема м’ясо і рибу. І взагалі, нічого потурати приватновласницьким інстинктам.
Я погодився з колегою, бо нарешті зрозумів, куди вітер дме і звідкіля ноги ростуть.
— Стосовно інстинктів, то ти правий. Навіщо ми ще в сімнадцятому році прогнали мільйонера Рябушинського і шмаляли з гармат по Ермітажу? Напевне, не для того, щоб сьогодні хтось заробляв на цих водяних пацюках мільйони.
— Отож, Сирота, а ще антисанітарія і дефіцит.
— Не мороч голову. Антисанітарія — то не наша справа, а санепідстанції. А щодо того дефіциту м’яса, котре начебто все нутрії з’їли, то це теж сон рябої кобили. М’ясо з Києва вивозять «туристські поїзди» з Росії, для яких у Дарниці біля метро навіть спеціальний вокзальчик збудували.
Від автора:
«Туристські поїзди» — то ще один єзуїтський винахід соціалістичної системи. Крім обов'язкових державних поставок продовольства з України до Росії, так би мовити, де-юре, Київ де-факто ще й годував мало не все російське нечорнозем’я. Щосуботи з цього вічноголодного краю патологічних ледарів і п’яниць прибували поїзди, пасажирів яких сором’язливо обзивали туристами. Ця публіка, звичайно, не цікавилася ані музеями, ані пам’ятками архітектури. Вона з самого ранку, мов та сарана, брала в облогу київські гастрономи і продмаги, набиваючи торби м’ясом, ковбасою та консервами. Ця навала, на додачу, здійснювалася під акомпанемент патентованого «рассейскаво» хамства. Чи треба дивуватися, що на виборах до Верховної Ради УРСР 1990-го року абсолютна більшість киян проголосувала за кандидатів від НРУ з їх антимоскальською програмою. Доїздилися!
Олекса Сирота:
Мій колега швидко скис і став пояснювати, що туристи — туристами, але є ще один підозрілий факт. У природі м’ясо буває трьох сортів, а в магазинах на вітрині виставляється лише перший. От його начальство і дійшло висновку, що дешевший продукт скуповується для ондатр і нутрій і тому треба перекрити цей канал. Отут уже я не витримав:
— Ви там усі зі своїм начальством дурні! І діти у вас дурнями повиростають. Їх навіть у середню школу міліції не візьмуть! М’яса другого сорту немає, бо його продають як перший. Різницю продавці кладуть собі в кишеню. А м’ясо третього сорту розмітають пенсіонери — для себе. Ти біля Сінного базару давно був? Там є такий кіоск — ліворуч від входу — з дешевою ковбасою для собак. П’ятдесят копійок кіло. І знаєш, які там «собачники» зранку в черзі стоять? Поїдь, подивись. Ці бідолахи не те що собаку утримувати, на мишеня грошей не мають, а ти кажеш — ондатри!