— У нас, товаришу інспектор, робочий день до сімнадцятої. За переробіток ніхто не платить, тому ніхто і не затримується. На ніч залишається тільки сторож, але він спить у конторі. І ваша міліція на центральній алеї. Ну, ще гробокопачі в сторожці ночують, як нема сили додому дістатися. Але ви цю публіку самі не раз бачили. Робота у них специфічна…
Я вирішив обірвати потік інформації, що вже давно був мені відомий.
— Вибачайте, знаю я добре і цю специфіку, і цю публіку. Мені їхніх свідчень і даром не треба.
— А ви самі спробуйте, товаришу інспектор, у січні в огорожі площею з оцей стіл викопати стандартну могилу. Тоді будете знати, що вам даром треба, а що недаром.
Я хотів сказати, що у мене теж своя специфіка роботи. І вона, як не парадоксально, перетинається з їхньою, цвинтарною. От тільки кладовища, на які я спроваджую своїх клієнтів, відрізняються від цього, як замурзаний, п’яний гробокопач від того, кого він має закопати на центральній алеї — чистенького, тверезого і всього у квіточках. На тому кладовищі одна могилка на всіх, замість хреста чи пірамідки — кілок з інвентарним номером, а другий такий саме номер до ноги у небіжчика прив’язаний. І родичі над ним не ридають. Бо навіть не здогадуються, де їхнього коханого-єдиного-неповторного прикопали… Після виконання вироку суду.
Але я не став втаємничувати розпорядниць у специфічні тонкощі моєї роботи. Натомість пригадав, що адміністрація кладовища — це, врешті-решт, звичайна установа і шастати по ній без дозволу керівництва неетично.
Директор цвинтаря був живим втіленням ввічливості. І ще — елегантності. Я навіть не стримався і зауважив, що він, попри мої сподівання, гарно виглядає.
— Мерсі за компліман, капітане, як казала незабутня Проня Прокопівна. А як би ви на моєму місці виглядали, маючи таку клієнтуру на центральній алеї?
— Та я не підлизуюсь, товаришу директоре, я вас морально підтримую. Все ж таки, марудна робота.
— Не скажіть! He кожному дано керівників партії та Уряду виключно в труні бачити. Хтось поспівчуває, а хтось і позаздрить.
— Що поробиш — немає у світі досконалості, як говорив Лис в одній хорошій книжці, котру я любив читати на ніч в юності.
— А що зараз від безсоння вживаєте? Біле міцне чи «три сімки»? Бо мене особисто від горілки тягне говорити правду, а від коньяку — на подвиги.
— Та ні, я на ніч приймаю кільканадцять сторінок Кримінального кодексу УРСР або ж аналогічну порцію Кримінально-процесуального…
— Кожному своє, капітане, кожному своє. Добре, кажіть, що вас сюди принесло? Ви ж не з райвідділу, а з головного управління.
— Так от — днями у вас тут щось бабахнуло, а потім згоріло. І маю я в наявності лише трьох свідків — старого козопаса і двох молодих ментів. Та й вони практично нічого не бачили, а тільки чули. От і шукаю, так би мовити, достовірніше джерело інформації.
— Із цим складно, капітане. Дуже складно. Кажуть, до революції, коли цвинтар був у чотири рази менший, тут працювало десять сторожів. І вони не спали в конторі, а обходили всі ділянки з ліхтарем і калаталкою. А сьогодні? Мені скорочують все — штати, витрати, інвентар. Зате спускають плани по похованням! Уявляєте, що це таке?
— Уявляю. Якщо в місті епідемія, або, не дай Боже, в Жулянах літак розбився, то ви одержите премію. А якщо лікарі і цивільна авіація на висоті — вас б’ють по гаманцю.
— Це ще півбіди. Хай вони мені будуть живі-здорові, а без премії я якось проживу. Але ж ці ідіоти з управління комунгоспу встановлюють плани від досягнутого. А у мене ж не завод «Транс-сигнал». Премію за перевиконання мені дадуть, але наступного місяця включать зайвих покійників у планову норму! А де я їх їм візьму?
— Є варіант… Залягти за огорожу і відстрілювати перехожих.
— Смієтесь? А ви знаєте, що було з моїм попередником?
— Для виконання плану сам помер?
— Ціную гумор. Але це б ситуацію не врятувало. Тому він просто збожеволів.
— Привида комунізму здибав?
— Майже. Йому наказали взяти підвищені соціалістичні зобов’язання до сторіччя з дня народження Леніна.
Від автора:
Факт підвищених соцзобов’язань трудівників цвинтарної справи до сторіччя від народження В. І. Леніна не вигаданий. Я бачив цей «апокриф» на власні очі! Першим пунктом стояло: «Достроково освоїти нові виробничі площі». Перекладаю: швиденько заповнити свіжими могилами нову ділянку. Воістину жарт мого друга Олекси Сироти щодо відстрілу перехожих задля виконання плану поховань був недалеким від суворої дійсності.