— От що буває, Сирота, коли свої особисті проблеми приносять на роботу і ще вплутують їх у службову обстановку! — з інтонаціями римського сенатора на Форумі не сказав — продекламував замполіт і гордо виніс себе з мого кабінетику.
Я вже зрадів, що так легко відбувся, але друга серія моїх неприємностей майже одразу потому ввірвалася в мої двері у вигляді отого триклятого сучого стукача. Він влетів і загорлав так, наче нічого не сталося:
— Сирота, кидай свою трахомудь! Генерал наказав, щоб ти допоміг мені закрити справу по ондатрам!
Отут мене і зашкалило! Для початку я приліпив колегу до стіни так, що портрет Брежнєва увірвався з гачка і бабахнув його по голові. Потім я повторив цю ж процедуру ще кілька разів, промовляючи в такт ударам:
— Я тобі зараз закрию! Я тобі зараз так закрию, що тебе ніяким ключем назад не відімкнуть!
Після чого шпурнув його в куток, а сам навис над ним, як Камінний господар:
— Ти що, придурку, досі не збагнув, що наробив? Це ж через твою боротьбу з ондатрами почали на цвинтарі мертвих красти! Ще б пак! Ти й справді перекрив усі магазини і склади. Це ти вмієш. Ти ж не за соцзаконність воюєш! У таких, як ти, поперек горла стоїть, коли хтось хоч на копійку краще тебе живе, хай навіть і заробляє цю копійку кривавими мозолями! Ти хоч знаєш, що таке нутрію чи ондатру до справжньої кондиції довести? Це ж тобі не рибки в акваріумі: сипонув дафній — і гуляй! Признавайся: ніяке начальство тобі вказівок не давало. Сам придумав. Хоча ні — «что-то слышится родное в дикой песне ямщика…» Вважав: як перекриєш приватникам кисень, то вони до тебе не з коробкою цукерок, а з ондатровою шубою для твоєї «криси» прибіжать?
— Нічого я не думав, одчепись!
— Хто від кого «відчепись»? Здається, це ж ти до мене приперся? Давай-давай… ти мені ще товариша Щербицького процитуй стосовно боротьби із залишками приватно-власницьких інстинктів. І ще пару доносів комісару накатай! Хоча — чому так скромно? На мене давно вже пора стукати у вищі інстанції. Бо я ще ображусь, що ти мене так дешево поціновуєш.
Те, що він виповз за двері рачки, не означало, що він так ходитиме до кінця своїх днів. Більше того, я не мав сумнівів, що він і справді здасть мене, як мінімум — Генералові. І тому вирішив випередити події. Доки жертва мого благородного гніву приводила себе до ладу в туалеті, я вже стукав у генеральські двері.
— Треба порадитися.
— Сирота, коли моє начальство каже мені, що треба порадитися, я спеціально залишаю свій пістолет у сейфі, аби не виникло спокуси…
— Як ви вгадали? Я теж залишив.
— Між іншим, перебивати старших за званням, товаришу капітан, не ввічливо. Ну добре, горбатого могила виправить. Кажи, що там у тебе.
— А я якраз, товаришу генерал, щодо горбатих і щодо могил — у прямому розумінні цього слова. Ви нам не казали, але я уявляю, що вам коштувало закрити оту справу з ондатрами-людожерами.
— Правильно розумієш, Сирота. Не те, що деякі… бігають отут, як курка з яйцем. А потім ще й капають по партійній лінії.
— Отож і кажу, товаришу генерал. А знаєте, що найгірше? Вони ще й узагальнюють…
— Хто?
— А про кого ми з вами говоримо? Я так здогадуюсь, що про одну і ту саму людину. Котра нас усіх ледь не закопала разом з краденими покійниками. Ну, ідіот оцей з обехаесес, товаришу генерал!
— Що він цього разу учворив?
— Ви ж самі мене весь час застерігали, попереджали, навіть наказували: не робити з поодиноких випадків загальну тенденцію. А оце одоробло, як я зрозумів, збирається влаштувати всім ондатроводам зразково-показовий процес. А оскільки головний обвинувачуваний вже апостолу Петру свідчення дає, то він вирішив все це повісити на живих, мовляв, не один-єдиний виродок цим займався, а ціла організована група. Уявляєте, які розмови підуть по Києву? Та де по Києву — по всій Україні. І до Москви дійдуть, щоб ви не мали сумнівів!
Генерал не поспішав з висновками. Хоча, коли треба, то він реагував, як мангуст на кобру. Проте, цього разу спершу подумки прорахував усі варіанти, а вже потім зауважив:
— Що поробиш, Сирота, коли у нас за ідіотизм не судять і навіть не виганяють з роботи. Бо немає такої статті. Ти мені краще скажи: що ти з ним зробив? Тільки обматюкав, чи як завжди?.. Бо у мене вже сили не вистачає наслідки твоїх Макаренківських методів прикривати.
Від автора:
Популярний на ті роки вираз «Макаренківські методи» означав усього-на-всього мордобій. Пішло це з «Педагогічної поеми» — вищезгаданий прихильник гуманістичних методів виховання одного разу, коли прогресивні прийоми не спрацювали, відправив одного з особливо непоступливих колоністів у глибокий нокаут. На його здивування — подіяло!