— Бачив пару разів, хоча загалом, кажуть, у нас в Києві його вже давно немає. Возять або з Москви, або з Ленінграду.
— Так от, коли тютюн починає пересихати, Олег кладе туди шматочок яблука. І я це одразу відчуваю, бо запах диму одразу стає трішки не таким. Так то тютюн для люльки. А що ж покійник у сигарету запхнув? А головне, як? Ну добре, можете бути вільні.
Я пішов без зайвих питань. Наш красивий Полкан був чи не єдиним офіцером в Управі, хто не курив. На дурні запитання, а чому, відповідав коротко: щоб нюх не втратити. Саме цей нюх, звичайно, не в прямому розумінні цього слова, і допоміг йому зробити мало не миттєву кар’єру — від рядового інспектора до начальника всього розшуку. Ну, плюс іще вміння подобатися вищому керівництву і, за чутками, дружинам цього керівництва… Але щодо останнього, то напевне, плітки заздрісників.
Я зупинився посеред коридору і голосно запитав сам себе:
— Сирота, чому нас вчить світова класика жанру? Якщо не можна допитати їх сіятельств, превосходительств чи як там їх іще обзивали, то що роблять нормальні лягаві? Беруть в роботу челядь. Конкретно — прислугу.
Зі своїх дверей визирнув Старий і радісно сказав, копіюючи мої інтонації:
— Сирота, ти вже сам із собою розмовляєш? Ну, і як тобі такий співрозмовничок? Ще не задовбав?
— Із розумною людиною завжди корисно поспілкуватися.
— Тоді познайом його зі своїм другом-психіатром. Йому буде дуже цікаво…
По консультацію до Бориса довелося звернутись уже того ж вечора. Мама поскаржилася, що якась свинюка знову насмітила під дверима, порозкидавши обгорілі сірники. І знову двірничка сприйняла це дуже серйозно, повторила той самий ритуал, що і з битим склом, та ще й додала: «Як тільки знайдете поламані голки, навіть не підходьте. Скажіть мені, бо я тоді вже сама не впораюся, треба буде черницю з Фролівського кликати, аби освятила».
— Мамо, а чому саме черницю, а не священика, наприклад?
— Міг би й сам здогадатися, міліціонер ти мій нещасний. У нас же священикам поза церквою ніяких служб правити не дозволяється. Навіть на кладовищі. Все тільки в храмі. А черниця що? Переодягнеться в мирське, хустинку запне — і хто її впізнає? Це батюшку за кілометр і видно, і чути, як ти його не перевбери.
— Конспіратори… Ну-ну.
Проте, Борисові я подзвонив одразу. Щоправда, не для консультацій стосовно сміття під дверима. Тут я покладався на досвід нашої двірнички. Мені раптом інше спало на думку:
— Борисе, я щодо гіпнозу. Десь я читав, що загіпнотизувати людину, аби вона вбила іншу людину, неможливо.
— У світлі досягнень радянської медицини це так.
— А світової?
— По тому, що втрапляло мені в руки, та ж сама картина. Розумієш, гіпноз дуже тонка штука. Людині за його допомогою можна навіяти щось НЕ робити, а ще простіше — забути. А от стосовно того, щоб загіпнотизувати на якісь дії, то тут навіть у високих професіоналів можливості обмежені. Був, щоправда, Вольф Мессінг, але він своїх секретів нікому так і не розкрив. І учнів не залишив.
— Точно не залишив?
— Можеш не перевіряти. Хоча, думаю, навіть можливості Мессінга обмежувалися командами впустити або випустити його. Чи видати сто тисяч карбованців на підставі чистого аркуша паперу. Але щоб убити… Ні, нереально.
— А зі світу звести? От як в народі кажуть — наврочити, заворожити.
— Олексо, це не до мене.
— А до кого?
— До Миколи Васильовича Гоголя. А до офіційної психіатрії всі ці бабські жартики жодного стосунку не мають. Хоча я не дивуюсь, чому у ці дурниці часом вірять дуже серйозні люди. Оце я як лікар можу тобі пояснити.
— Спасибі, що просвітив. Маленьке уточнення: щодо неможливості загіпнотизувати на вбивство ми домовились. А як щодо самогубства?
— Суїцид, згідно з наукою, є результатом важкої форми маніакально-депресивного психозу, викликаного, у свою чергу, важкою параноєю або органічними змінами в корі головного мозку. До гіпнозу це не має ніякого відношення. Більше того, Олексо, найкраще піддаються навіюванню особи істероїдного типу, але саме ця група людей практично не здійснює самогубства. З тебе досить?
— Дякую, втішив.
— Стривай, ледь не забув. У польській літературі описано випадки, коли вбивства здійснювали лунатики. Але то вже інша хвороба і до гіпнозу не стосується.
— Цікава версія, але боюсь, якщо я її запропоную, то наш Генерал мене особисто відвезе до твоєї лікарні на власній «Волзі» і здасть під розписку, під зобов’язання не випускати до повного одужання. А потім, усі злочини, які мене цікавлять, відбулися, на жаль, серед білого дня.