-- Ви не можете… -- почала бордель-мама.
-- Можу, -- обірвав рішуче офіцер.
Якусь мить вони міряли один одного поглядом, тоді майже непомітним жестом жінка погодилася з розпорядженнями Кроне.
Стривожений “двієчник” насупив брови – мадам Летиція була впливовішою, ніж більшість міністрів і чудово це розуміла. Якщо вона піддалася майже без боротьби, це віщувало неприємності, великі неприємності.
-- Шановні пані та панове, -- пролунав її спокійний, рішучий голос. – прошу виконувати накази пана полковника. Ми в добрих руках.
Кроне зі злістю закусив губи, почувши, як легковажно вона вимовляє його військове звання, хоча, здавалося, воно не справило на нікому особливого враження. Гості “Раю” були значно важливішими від нього особами. Згідно з виразним бажанням Маршала, тут не терпіли тільки жонатих. Жодні, навіть найбільш могутні впливи не допоможуть, якщо Пілсудський вважатиме, що “Рай” замішаний в якийсь скандал за участю його офіцерів чи державних службовців.
Пересвідчившись, що кілька рослих чоловіків ненав‘язливо доглядає, щоб його доручення виконувалися, Кроне вирушив слідом за власницею борделю. Вони перейшли до невеличкого, затишного салону, зупинилися напроти дівчини, яка розпачливо рюмсала в обіймах двох подруг.
-- К'яро, кохана, -- мадам Летиція лагідно погладила щоку молодої красуні з дещо орієнтальною вродою. – Розкажи пану полковнику, що трапилося.
К‘яра безпорадно похитала головою, почала спазматично хапати повітря. Тоді показала на двері, що вели вглиб будинку.
-- Це тут? – запитав грубо офіцер.
-- Ні, трохи далі, в кінці коридору, в одному з господарських приміщень, -- пояснила старша пані, нервово стискаючи шаль.
-- Ви там були?
-- Так! – перебила вона його різко. – І вперше в житті я рада, що недобачаю…
Кроне рішучим кроком рушив вперед, дуло пістолета направив вниз, однак напружені плечі офіцера свідчили, що він будь-якої миті готовий вистрілити.
В ніздрі вдарив запах лаку для підлоги, в “Раю” явно дбали про чистоту, після цього він почув запах крові, який асоціювався в нього з бойнею.
-- Залишайся на місці! – наказав, не повертаючись.
Кроне почув легкий шелест босих ніг Юстини – отже дівчина повернулася в салон. Напіввідчинені двері й пляма, яку було чудово видно на дубовій підлозі натурального кольору, свідчили, що він прибув на місце. Полковник обережно заглянув всередину, ковзнув поглядом по заповнених провіантом полицях, ковбасах і шинках, що звисали зі стелі, тихо вилаявся, побачивши фігуру, яка легко гойдалася, мабуть, зачеплена заплаканою К‘ярою. Сліди жіночих туфель відбиті в густій, червоно-бурій в світлі невеликої, електричної лампочки калюжі підтверджували цю тезу. І незаперечно доводили, що будь-які сліди, які можливо, залишив тут вбивця, були повністю затоптані. Труп зачеплений за солідний гак, який використовували для підвішування свинячих тушок, повільно крутився навколо своєї осі, одночасно описуючи кола з щораз меншим радіусом, огидним жестом розштовхуючи м‘ясні вироби, що висіли навколо нього. Залите кров‘ю обличчя підвішеного головою вниз, наполовину випотрошеного чоловіка, нагадувало якусь диявольсько-демонічну маску. Його стан, краще за будь-яку маску, повністю виключав ідентифікацію.
Кроне присів, намагаючись не вступити в липку рідину. Насупив брови, оцінюючи, фіксуючи тип ран отриманих небіжчиком. Вони були… дивними. Вбивця розпоров живіт своєї жертви – неподалік лежав забарвлений в червоний колір чи то багнет, чи то ніж – однак не було чути характерного при випотрошенні смороду фекалій. Очевидно лезо, чи то випадково, чи навмисне не заділо кишок.
Йоган обережно встав і вийшов з приміщення, поштовхом ліктя зачиняючи двері. Це була робота для поліції.
***
Кроне спостерігав як Юстина м‘якими, сповненими грації рухами наливає чай і відчував легкий жаль. Коли під час операції проти німецького шпигуна він натрапив на скандальний щоденник однієї з дівчат з “Раю” і знищив його на очах мадам Летиції – та запропонувала йому на знак подяки одну зі своїх підопічних. На рік. З того часу минуло ледь два місяці, однак скидалося на те, що саме сьогодні остаточно закінчиться його знайомство з Юстиною. Офіцер здогадувався, навіщо його запросили в апартаменти власниці борделю, і не збирався виконувати її очікувань. Хай там що.
Досконало виконуючи роль партнерки, ледь не дружини, дівчина перейшла за спину Кроне, поклала руку йому на плече, стоячи перед бордель-мамою, яка спокійно попивала каву, вона сповіщала на чиєму боці стане під час дискусії, чи сварки, яка от-от розпочнеться. Юстина не була дурною, таких до “Раю” не приймали. Звичайно, це було тільки грою, дорогою ілюзією, однією з багатьох, які пропонували в цьому місці, як додаток до охочих, жіночих тіл.