Кроне відійшов на крок, зробивши місце санітарам викликаної поліцією швидкої; ті вправно перев‘язали пораненого і відразу винесли на ношах.
“Двієчник” витягнув пістолет і задумливо розглянувся навколо: всі сліди – якщо якісь взагалі існували – давно були затоптані, на вкритому світлою доріжкою коридорі подекуди видніли червоні плями. Люди рознесли кров на взутті, тому стало очевидним, що вона не вкаже на криївку вбивці. Входи, як парадні, так і чорні, призначені для прислуги та постачальників, охороняли озброєні поліцейські, одягнені в цивільне агенти, що стояли назовні, запобігали втечі через вікно. Єдиним місцем, яке давало хоча б якийсь шанс втекти від облави, залишався дах.
Кроне, лаючись під носом, кинувся в бік сходів, за мить він вже забігав на останній поверх. Люк над драбиною, що вела вгору, був відчинений, видираючись, він відчув на руках вологу. Один зі щаблів був заплямований чимось червоним і липким. Кров.
Офіцер вискочив на дах, виставляючи перед себе дуло пістолета, який він тримав двома руками, примружив очі, призвичаюючи їх до нічної темряви. Навколо панувала тиша. Він відчував, як йому на обличчя опускаються м‘які сніжинки, завив крижаний вітер. Той, хто втік сюди, вже смертельно замерз. В темряві дещо роз‘ясненій світлом, що падало з люка, який вів на дах, видніли два величезних комини. Офіцер пригадав, як колись мадам хвалилася, що в неї є пекарня, яка працює тільки для потреб “Раю”. Блукаючи закамарками будинку, він не звернув уваги на кухонні прилади. Зробив кілька кроків вперед, готовий натиснути гачок при кожному підозрілому звуці – видимість у густому снігу була нульовою.
І тоді він відчув чиюсь присутність, його відчуття, принаймні ті нормальні, залишалися німими, однак, Кроне без жодних сумнівів знав, що на нього хтось чекає. На якусь мить в голові промайнув знайомий образ. Він майже пригадав собі, що колись вже зустрічався з кимось, або чимось схожим… Майже. Бо з-за комина вискочила дрібна постать і Кроне відчув біль порізаних до кістки пальців, що стискали кольт, за мить затиснене в твердій руці лезо поцілувало його в стегно.
Дівчинка зовсім не виглядала на замерзлу, в її очах тлів холодний, майже нелюдський інтелект. Credo, quia absurdum, пригадав собі офіцер. Вірю, бо це абсурд. Ну, так, хто буде підозрювати у вбивствах семирічну дитину?
Кроне важко сів, намагаючись не звертати уваги на скалічені пальці, про рану на нозі сповіщало поколювання. Він не знав, звідки нападе дівчинка. Мала зникла за одним з коминів, але скориставшись завірюхою, могла непомітно обійти його. Тоді він відчує тільки удар в спину…
Вона з‘явилася з заметілі з вищиреними в радісній посмішці зубами, вдарила з широким замахом, посилюючи удар, але й передчасно його сигналізуючи. Офіцер збив атаку передпліччям, однак йому не вдалося перехопити руку з ножем. Щось йому стало на заваді, чи то шосте відчуття, чи – короткочасне – запаморочення голови. Коли він прийшов до тями, навколо кружляли тільки сніжинки. Тоді з‘явився спогад, цим разом докладний – камера в катівні ОГПУ в Мінську, одичний апарат “Агонія”. І враження присутності якоїсь жахливо чужої істоти. Що донька лікаря, який підробляв у борделі, мала спільного з таємничою, створеною ламати стійких в‘язнів машиною? Звідки ця прогалина в пам‘яті після того, як з‘явилася дівчинка? Невже саме ця риса, чи то уміння маленької вбивці згубила Авдзєєва і інших?
“Невидимість” – бо хто буде боятися семирічної дитини – поєднана з можливістю дивного впливу на розум, який викликає тимчасову дезорієнтацію?
Кроне розумів, що він в небезпеці, відчував, як разом з кров‘ю з нього витікає життя, однак, продовжував вивчати, аналізувати, доходити висновків, одночасно розглядаючись в пошуках малої, дрібної постаті, матового блиску ножа…
Вказаний поліційним медиком ріст – повна дурня, подумав. Дитина просто вилізла на табуретку, що стояла в туалеті, можливо повернена спиною жінка мимохідь спостерігала за нею в дзеркалі. Вона навіть на мить не відчула небезпеки, і нічого дивного, хто б подумав, що вбивця – малолітня улюблениця персоналу “Раю”?
Однак, звідки в неї такий садизм? Випотрошена перша жертва явно свідчила про хворобливі вподобання, звідки знання, як спричинити смерть, як пояснити холоднокровність, а навіть браваду, яку проявила дівчинка? Навіть взявши до уваги, що вона могла захопити жертву зненацька, пам‘ятаючи про її здатність впливати на розум сторонніх осіб, дрібне, слабке тіло семирічної дитини нічим не відрізнялося від ровесниць, а отже апріорі не було придатним для протиборства. Хіба що це помилкове враження, одне з багатьох помилкових вражень у цій справі, ствердив він гірко.