Гнат повагався трохи, я здогадався, що він на когось чекає.
— Розумієш, мені дзвонити мають.
— Жінка? — поцікавивсь я.
— Взагалі-то… дівчина одна…
— Часом не сестричка стажиста?
Гнат витріщився на мене, я поблажливо засміявся.
— Не переживай, це не витік інформації, а лише інтуїція. Дівчина допомагала мені шукати в архіві відомості по “Суперхомо” і запитала, чи не твій я начальник.
Гнат не встиг відповісти, нявкнув сигнал виклику. Ох і звук!
Засвітився віом зв’язку. Ну, звичайно, Девіз…
Я поплескав Гната по спині — не переживай, мовляв, за мене, все розумію — привітався з Деніз і вийшов. І лише в коридорі спохопився, що забув попередити Гната про обережність щодо контактів із Зо Лі. Демон не демон, а береженого й бог береже, як казали колись.
Інформація до розслідування.
Сан-Антоніо, березень 8 — 308
За розробками центру зміни погоди Північної Америки на південному сході Техасу в день восьмого березня мало було стати на погоду, теплу, без дощів, сонячну (температура плюс вісім, вітер слабкий, хмарність нульова, відносна вологість повітря — сімдесят процентів).
Ранок восьмого березня в долині Сан-Антоніо точнісінько відповідав погодній програмі дня. Тим більше дивною для численних жителів міста, які вийшли в парки і сквери на зарядку, стала подія, що почалася за двадцять хвилин восьмої. Звиклі вірити розроблювачам погоди, люди, нічого не розуміючи, спостерігали снігопад.
Сніг ішов смугою в кілька кілометрів з безхмарного неба! Він ішов десь із півгодини і так само швидко розтанув, і випадок цей, мабуть, скоро стерся б у пам’яті старожилів, якби не два факти: перший — снігопад виявився цілковитою несподіванкою і для метеоцентру, другий — кілька очевидців цього явища звернули увагу на незвичайні відчуття, пережиті ними під час снігопаду. Найгостріше їх вразили: миттєвий колючий мороз, від якого двом очевидцям стало погано — довелося викликати машину “швидкої допомоги”, і дивовижні видіння, які не піддавалися жодним поясненням, бо суперечили здоровому глузду. Чим були викликані галюцинації, з’ясувати не вдалося. Психіка в очевидців, як заявив лікар, що їх обстежував, виявилася в нормі.
Снігопад увійшов до зведення не пояснених наукою подій, як курйоз роботи метеоцентру, і сповістили про нього у спецсектор Управління аварійно-рятувальної служби тільки через місяць після інших повідомлень, які не потребували негайної статистичної обробки.
ГНАТ РОМАШИН
Ранок був росяний, над луками, чіпляючись за дерева, кущі, слався туман, співали пташки і десь у глибині лісової зони ворочався хтось важкий і похмурий.
Я побігав по мокрій траві, пірнаючи у долині з головою в туман, зробив зарядку і вмився росою. За півгодини вже був у їдальні, поцілував маму і сів навпроти батька.
— Чия сьогодні програма?
— Моя, — відповів батько. — Сподіваюся, всім сподобається. Ану, став руку.
Я з готовністю вперся ліктем у стіл і зустрів тверду батькову руку. Якусь хвилю силкувався зламати її, хоч не дуже був упевнений в успіхові: я ще пам’ятав, як ці руки так легко підкидали мене в повітря. Мати дивилася на нашу боротьбу крізь посмішку, і я знав, що душа її зараз поділена на дві рівні половини…
Боротьба закінчилася нічиєю, хоча мені не сподобався той косий батьків погляд на матір.
— Шахраюєш? — образився я. — А ще директор УАРС!
Батько усміхнувся.
— Аж ніяк, хоча резерви у мене ще є, як і в тебе. А ти, брат, виріс, я б навіть сказав — змужнів. Там часто доводилося гранично використовувати фізику тіла?
Мати, розливаючи гарячий бульйон, притихла.
Я поглядом показав на неї, батько провинно закліпав. “Там” — означало в експедиції.
— Ні, - недбало махнув я рукою. — За нас усе виконували роботи.
Я згадав, як у трюмі головного корабля армади зі зброєю, яку ми наздогнали в п’яти світлових роках од Сонця, спрацював автоматичний захист і па групу десанту полився вогонь “драконів”: кулі гудючими білими джмелями жалили корпус десантного бота, пропікали метал перегородок і перекриттів. Двох моїх товаришів було поранено, третього вбито кулею в голову… Якби я не встиг зірвати блок управління всією електронікою трюму, вийти живими з бункера нікому не вдалося б…