Лиш секунда знадобилася всім трьом черговим на перевірку підконтрольних систем: натренований мозок одразу переключився зі стану спокою на стан готовності до дії.
— Другий резервний — пуск! — скомандував начальник зміни. — Витік на базових три і чотири. Третьому резервному — готовність!
— Центральна, Х’юстон в ефірі, - карбував слова інженер зв’язку. — Сигнал по зоні: будьте готові до перекидання енергії по всіх векторах віддачі. У нас витік, причини поки що невідомі.
— Аварійний, на вихід! — наказав інженер захисту. — На третьому і четвертому потужність упала на нуль сім. Автоматика захисту в нормі, комп’ютер рекомендацій не дає.
Хвилин зо три чергові аналізували подію, потім начальник зміни викликав центр управління енергосистемою південної зони Північної Америки.
— Де-Ріддер, на лінії Х’юстон. Схоже, у нас позаштатна ситуація. Третій і четвертий реактори дають прогресуючий витік. Енерговихід у район зупинив. Відключаю обидва.
— Відключайте, — озвався Грегорі Пенроуз, старший диспетчер центру. — Ми готові. Аварійну пустили?
— На виході, мовчить. Щось дивне…
— Негайно дай сигнал тривоги в УАРС!
Кроуфорд після двосекундної паузи:
— Дав, будуть за п’ять хвилин. Грег, третій і четвертий на нулі, та й резервні також знижують вихід! Якщо через хвилину ситуація не зміниться, вимкну станцію!
- ї жодних здогадок, у чому річ?
— Аварійна все ще мовчить, координатор торочить про зону поглинання енергії. Диявол! Що із зв’язком?
Це було останнє, що чув старший диспетчер центру в Де-Ріддері. Віом зв’язку з Х’юстоном потьмянів…
За чверть години від бригади рятувальників, що прибула в Х’юстон, надійшло коротке повідомлення:
— Станцію вимкнено. З невідомої причини стався спонтанний розряд запасів активної речовини. Зал управління зруйновано, є жертви серед персоналу станції…
ВІТОЛЬД СОСНОВСЬКИЙ
Уже вдруге мене викликали в кабінет начальника відділу, разом Із Гнатом, зрозуміло, але звикнути до манери Лапарри розмовляти за такий короткий час я, природно, не встиг.
— Дуже цікаво! — сказав він, розглядаючи нас по черзі своїми прозорими, некліпними очима. — Яким чином “дракон” міг опинитися в того, хто стріляв? У наш час простіше дістати променевий пістолет, аніж ракетний карабін.
Гнат знизав плечима. Було видно, що його захопила якась ідея, одначе я був не настільки досвідченим фізіономістом, щоб розбиратися у виразі його обличчя. Та й розбиратися, власне, не було в чому: лице у Гната завжди спокійне, уважне і серйозне, і лиш іноді в очах змигують іронічні чи насмішкуваті вогники, а це свідчить, що у нього є почуття гумору.
— Ну, добре, — Лакарра вимкнув відеопласт, безкрайня савана, в центрі якої стояв стіл начальника відділу, перетворилася на кабінет з двома вікнами. — Ще одна загадка до сонму попередніх, причому тривожна. Давно ми не працювали по соціальні) небезпечних…
— Витік виключається? — швидко поспитав Гнат.
Лапарра спідлоба зиркнув на, нього.
— Не виключається, але малоймовірний. “Дракони” на Землі є лише в трьох місцях: у сейфах нашого відділу, в навчальному центрі Інституту Дальрозвідки та у Військово-історичному музеї, 3 наших сховищ витік виключається повністю, що стосується Інституту і музею… з’ясуйте. Чим швидше, тим краще. Тепер про наші подальші плани. Наскільки я зрозумів, ви не дізналися нічого нового про групу Шерстова…
— У нас було обмаль часу на ретельне розслідування, — сухо мовив Гнат. — Ближчим часом плануємо провести в Ховенвіиі пошук з допомогою великих комплексів. Крім того, виявлено цікаві деталі стосовно конфігуранта Зо Лі.
Лапарра зметнув угору брови.
— Пошук на БІІМах? На якій підставі?
— По-перше, тому, що Ховенвіп — це близько шести тисяч квадратних кілометрів гірського хаосу, і виявити точне місце базування “Суперхомо” іншим способом неможливо. По-друге, ми зі стажистом виявили залізницю неподалік місця загибелі чистильників; про неї ж у звіті експертів жодного слова, і це принаймні дивно; вони неодмінно мали помітити цю залізницю. По-третє, джерел інформації про вибух, що стався в тих місцях недавно, ми не маємо. Ніхто його не чув, але він був. Загадково близько від місця подій.
Гнат сидів так само непорушно, як і Лапарра, і я подумав, що вони дуже схожі, не зовнішньо — внутрішньо.