— Прости, що не попередив, батьку.
Пилип злегка відсторонив його від себе, дивився, впізнавав і не впізнавав. Не було в сина раніше такого обличчя: твердого, з вогником якоїсь владної волі в очах.
— Мамі поки що не кажи, — попередив Гнат, теж розглядаючи батька.
Відчував, як з глибини серця зринає, наростає хвиля співчуття до нього, посивілого, в зморшках.
— А де вона зараз? — спитав по паузі.
Батько враз спохопився, глянув на годинник і тицьнув пальцем у сенсор інтеркому відділів.
— Прошу вибачити за відбій зв’язку. Нарада переноситься на десяту нуль-нуль, відділи працюють за своїми планами.
Вимкнув інтерном і глянув на Гната.
— Мама на роботі, можеш їй подзвонити. Вона буде рада.
Гнат заперечливо похитав головою, примружився-також щось нове у його міміці.
— Відеозустріч — не зустріч.
— Це для неї буде такий сюрпризі — Пилип заметушився, став вводити кіб-секретареві програму дня. — Даруй, робочий час директора УАРС, на жаль, розписаний до хвилини і не розрахований на повернення сина після трирічної відсутності.
— Розумію. То я піду? Ти не уявляєш, як я знудьгувався за вами з мамою. Коли тебе ждати?
— Годині о п’ятій, якщо не викличуть у Раду.
Гнат узяв з підлоги свою грубезну сумку, махнув рукою і вийшов. Крізь стіну кабінету, що стала прозорою, — автомат виконав німий наказ директора, — було видно, як він крокує коридором, високий, гнучкий, сильний — стиснута пружина…
Пилип пройшовся кабінетом, заклавши руки за спину, зупинився біля столу, по чорному склі якого повзли рядки оперативних повідомлень, що їх відбирав для нього кіб-секретар. Змигували вогники викликів, проносилися у віконцях стріли бланк-команд.
На панелі селектора спалахнув голубий вогник — особистий виклик. Пилип злегка здивувався, торкнувся вогника пальцем. Об’єм відеопередачі, розкрившись, увів його в просторий хол якогось адміністративного центру. Біля колони з диском віома стояла Аларіка.
— Директор УАРС зайнятий?
Пилип заперечливо похитав головою.
— Щось трапилося?
— Нічого не трапилося, просто хотіла порадитися з тобою щодо переведення нашого інституту на Місяць. Утекла з кабінету, незручно радитися при підлеглих. Але у тебе, бачу, якісь неприємності.
— Невже помітно?
— Для інших, можливо, й ні, та не для мене. Зізнавайся. Зможу чимось допомогти?
— У мене все гаразд, чесне слово.
— Тоді… - Аларіка зблідла. — Може, Гнат… Що з Гнатом?
— Живий, живий і здоровий, — заспокійливо мовив Пилип.
— Він повернувся?.. Коли?!
— Щойно. Поїхав додому. Щоправда, не велів тобі казати, хоче зробити сюрприз, то вже не видавай.
— Ти попередив його, хто у нас? — усміхнулася крізь сльози Аларіка.
— Ні. Це вже для нього сюрприз.
— Гнат не впізнає Деніз, не бачив, мабуть, років чотири. До речі, вона там сама, готується до екзаменів.
— А Катя де?
— Зі мною, ми ж хотіли взяти дозвіл на оформлення третього місячного заповідника… Боюсь, не витримаю я, Пилипе, — раптом жалібно схлипнула Аларіка. — Полечу додому, так?
— Як хочеш, матір, але ж три роки чекала…
— Тобі добре, ти його вже бачив. Як він виглядає? Ні, не кажи, сама побачу.
Аларіка глибоко зітхнула. Тридцять років, Що минули після їхнього весілля, майже не змінили її, хіба що додали жіночності і статечності.
У холі було людно. До Аларіки підійшла невисока повна жінка зі строгим обличчям. Це була Катя Сосновська, подруга Аларіки і мати Деніз.
— Ти плачеш? — здивувалася вона. — Здрастуй, Пилипе. Чим ти її опечалив?
— Гнат повернувся, — знову схлипнула Аларіка і поспіхом приклала до очей хустинку.
— То чого ж ти стоїш? Їдьмо зараз же додому! Попередь заступників, і їдьмо.
— Ні, - Аларіка кволо помахала Пилипові рукою. — Звільнюся і поїду. Чекала три роки, то хіба не зачекаю дві години?
Катя осудливо глянула на директора, ніби він був у чомусь винен, але віом уже погас, — Аларіка вимкнула зв’язок.
Пилип посидів перед селектором, ні про що не думаючи, — якийсь світлий туман стояв у голові, хотілося говорити і сміятися, — і доторкнувся до пластини інтеркому:
— Начальника спецсектора на одинадцяту до мене з планом підготовки кадрів. — Увімкнув канал кіб-секретаря: — Безперервно подавати дані на стіл. Зв’язок через коректора, звуковий супровід — вибірковий, за ступенем важливості.
— Виконую, — озвався кіб-секретар.