Після тригодинної “сутички” стихія підкорилася людям, вулкан вгамувався, дим розсіявся і перед рятувальниками постав напрочуд новий ландшафт острова; зі свіжого поля лави стирчали з’їдені парами кам’яні ікла — все, що залишилося від конуса вулкана Фурнаш. У радіусі кілометра поле лави також було пористим і вкритим зеленкуватим нальотом. Такий слід залишає ТФ-космоліт, що стартує з поверхні Землі у рейсовому режимі.
З двохсот жителів і тих, хто відпочивав на острові, вдалося врятувати сто сімдесят вісім осіб. Троє з них померли в дорозі до лікувального пункту на Азорах від раптової зупинки серця, інші твердили про “жахливий холод”, про “страховиська”, які танцювали над вулканом, про незвичайний безпричинний страх, що охопив їх перед виверженням, і про інші дивні речі…
ГНАТ РОМАШИН
Результати розвідки, проведеної над Ховенвіпом з допомогою кібер-комплексу БІІМ, яким оснащували далекі зоряні експедиції, стали відомі тільки надвечір.
По своєму особистому каналу я одержав кристалокасету, розібрався в супровідній інструкції. Всього у касеті було п’ять кристалів. Три з них містили записи фізико-геологічних властивостей плато Ховенвіп, у четвертому були вітейри — кольорові об’ємні зображення підземного світу Ховенвіпу, виконані в різних діапазонах електромагнітного спектра, в п’ятому виявлені об’єкти штучного походження.
Відпрацювавши обов’язкову денну норму фізпідготовки: година — розминка і тренування гнучкості та рухливості м’язів, година — доведення до автоматизму прийомів тайбо, — я подзвонив додому, сказав, що затримаюся, створив у кабінеті вечірнє освітлення і сів у крісло з передчуттям радості дотику до таємниці.
Перший вітейр відтворював усю складну систему підземель Ховенвіпу. Я порівняв знімок з тим, що в архіві, й одразу помітив невідомі раніше відростки тунелів та печер. Але не це привернуло мою увагу, на схемі перехресних звивистих ходів горіли вогники знайдених об’єктів. Це були, як правило, прямі тунелі, “зодягнені” в бетонно-панцирний каркас, але траплялися й бункери, трубопроводи, стіни, камери, якісь агрегати і машини. Дещо з цього було вже досліджене, однак я знайшов і цілком нові об’єкти, про які ні в документах архіву, ні в матеріалах слідства нічого не згадувалося. Наприклад: дивна порожнина у формі ідеальної кулі, поруч бункер, з’єднаний з порожниною металевою трубою, складний агрегат у вузькому кам’яному мішку-скоріш за все старовинний термоядерний реактор. Всі ці знахідки групувалися приблизно за три кілометри від місця загибелі чистильників. Не дивно, що експерти не змогли повністю розгадати таємницю Ховенвіпу, приховану скельною товщею з півтораста метрів. Найбільше мене зацікавила куляста порожнина, до якої підходили пучки труб різного діаметра і десятки кабелів. Евакуйований центр управління всім підземним господарством лабораторії? Стендовий зал? Полігон?
— Чудово! — сказав я вголос, підвівся і, розминаючись, замовив у барі гаряче молоко. — Ян буде задоволений.
Виходить, “Суперхомо” значно потужніша організація, ніж ми гадали. Точніше, ніж гадав я. Вісім квадратних кілометрів площі! Близько двадцяти шести кілометрів підземних виробок! І все це заради… заради чого? Яка така “надлюдина” створювалася в лабораторії? Яким шляхом? І чому навіть в архівах Пентагону і “Сентком-2000” про лабораторію — жодного слова? Чому тільки в одному-єдиному документі з тисяч інших надсекретних є згадка про відрахування “Суперхомо” ста вісімдесяти мільйонів доларів? За що? За яку “наукову” діяльність?..
Хутко переглянувши решту знімків, я повернувся до круглої печери. Цей дивний підземний зал зацікавив мене особливо, але, як відомо, на піску здогадок збудувати фундамент факту неможливо, а відправних пунктів для ланцюга логічних умовисновків я поки що не знайшов. Нагромадження туману в справі “Аїд” тривало.
Раптом я відчув на собі чийсь миттєвий погляд. Відчуття тут же минуло, але я вже знав, що в кабінеті я не сам. Хтось безшумно увійшов до кімнати і зупинився біля дверей, насторожений і небезпечний, як біль у серці. Він був досить досвідчений: глянув на мене лише раз, знаючи, що прямий погляд тут же видає спостерігача, і все ж недооцінив мого досвіду. Поки я допивав молоко — нарочито повільно, відчуваючи на губах не смак його, а смак тривоги і прикидаючи, що краще: стрибнути до стіни із сейфом чи впасти на підлогу, — той, хто ввійшов, непомітно наблизився й зупинився за спиною. Я кожною клітинкою напруженого тіла відчував незнайомця. Одного лише не знав — що вживе ця людина і як вона озброєна. Про те, що це може бути звичайний відвідувач або працівник відділу, я просто не думав.