Я одразу ж подав запит про “Суперхомо” в Центральний архів Інституту соціології Землі й повторив його спецвідділу нашого архіву, що зберігає всі дані про діяльність “Аїд”. Працівники обох організацій пообіцяли провести інформаційний пошук, але з відповіддю не поспішали. Минула доба, пішло на другу…
Втомлений не стільки лавиною інформації, пропущеної через мозок, скільки власними фантазіями, я вимкнув дисплей і згадав про обід.
Спустившись на п’ятнадцятий — побутовий — горизонт, де витали надзвичайно приємні гамми пахощів, я з трудом відшукав вільний дайнінг і замовив обід: прозоро-рожевий бульйон, до нього гірку засмажених шматочків амарантового хліба, за переказами — хліба ацтеків, солону папороть, що смаком нагадувала смажені гриби, і напій солар. Усю цю гастрономічну розкіш я знищив за півгодини, шкодуючи, що не замовив бокал шампанського.
О другій дня я повернувся у відділ, скомандував “вільно” стажисту, що скочив з дивана, і стрибнув у крісло з чотирьох метрів, точно розрахувавши стрибок. Непогано. Значить, із форми не вийшов.
— Як успіхи, варяже?
Сосновський лише невизначено стенув плечима. Його обличчя, тонке, рухливе, чутливо і точно відбивало усі порухи душі. Сам високий, масивний, білявий і голубоокий — такий собі велетень-вікінг з древніх скандинавських саг. Щоправда, характер у Вітольда дещо різнився від характеру справжнього вікінга, і обличчя було як дзеркало цієї натури.
У спецсекторі УАРС він працював недавно. Після мого повернення з експедиції Катя Сосновська, мати Вітольда, попросила мого батька взяти сина в Управління. Батько спершу відмовлявся, потім зіпхнув усе на мене й умовив Лапарру зарахувати Віта у резерв відділу стажистом. Ян, звичайно, поставився скептично до райдужних сподівань Сосновського-молодшого стати рятувальником, а згодом і вступити до Інституту Дальрозвідки. “Для розвідника-контактера, а тим паче для соціоексперта, яких готує Інститут, Сосновський не підходить, — сказав Ян. — Занадто відкритий і емоційний, Од таких людей надзвичайно важко добитися тієї стриманості, яка необхідна для роботи в чужому і ворожому світі. Рятувальник лінійної служби з нього, можливо, і вийде, але…” — “Він молодий, — заперечив я, — ще сирий матеріал”. — “Це не аргумент”. — “А ти хіба зразу народився начальником відділу? Згадай себе дев’ятнадцятилітнім”. — “Я — то інша справа”. — “Ну, звичайно, свіжо й оригінально повторювати, що час був інший, ставлення до обов’язків також…” — “Гаразд, гаразд, здаюся. Тобі видніше, ти його рекомендував, але я б не квапився з висновками. Були випадки, коли в Управлінні не втримувалися вольовіші й сильніші натури…”
Розмову цю я запам’ятав тому, що і сам сумнівався в щирості бажання Вітольда стати рятувальником. Але відступати було нікуди, і я переклав вантаж сумнівів на плечі часу.
— Осягаю премудрості ТФ-теорії, - мовив нарешті Сосновський і провинно глянув на мене. — Але дуже багато незрозумілих формул.
Я засміявся. Після вступу до УАРС Вітольд явно соромився мене. Очевидно, не хотів виглядати в моїх очах дилетантом цілковитим і старався з усіх сил.
— Формул у теорії таймфагу справді багато, але ми постараємось обійтися без них. Спочатку злітаємо на острів, де сталася подія…
— Я уже був там.
— Був? — здивувався я. — Робиш успіхи, стажисте. Коли ж ти встиг?
— Вранці, зразу після одержання завдання.
— І що ти там бачив?
Сосновський узявся за нижню губу, — цю звичку я знав за ним з дитинства, та, угледівши, що я спостерігаю, поквапно прибрав руку.
— Згори це місце нагадує карровий ландшафт: на свіжому лавовому полі пляма кілометрів зо три в поперечнику, зеленуватого кольору. А зблизька… застигла лава схожа на напіврозталий шматочок цукру — пориста і крихка.
— Зрозуміло. Але ж новини які?
— Я погомонів з одним тубільцем, — цілком інтелігентний хлопець, студент геофаку, — то він сказав, що жоден ТФ-космоліт з острова не стартував, зате ні з того, ні з сього тут проснувся старезний вулкан, лава потекла північним схилом, а потім ураз виверження припинилося, мовби вулкан вимкнули. І що цікаво, лава застигла буквально на очах, ніби її охолоджували рідким киснем. А пляма з’явилася на ній саме тоді, коли лава тверділа.
— Звідки він знає такі подробиці?