Дивлячись на цього чоловіка на підлозі готельного номера, я мимохіть замислився: як це я дійшов до такого життя? Яким чином шкільний стадіон перетворився на… оце?
— Так, чхати, — повторив я. — Мене не цікавить Андерсон, Кренфілд і все таке інше. Розкажи мені все, що знаєш про Емі, а далі лети з мого життя під три чорти.
— Джеку, — вимовив він. — Так, я дещо від тебе приховав. Але я мусив. Будь ласка, дай мені пояснити.
Мабуть, треба було підвестися і піти до дверей. Відчуття від пістолета у руці було надто приємним. Але куди я піду, окрім як до Тодда Крейна — що теж погана ідея? Мені хотілося простих рішень. Кортіло заподіяти комусь шкоду.
— Будь ласка, — попросив Фішер. — Дай мені п’ять хвилин.
— Навіщо? Для подальшого забивання мені баків?
— Зазирни у валізу.
Я глянув на відчинену валізу, яка лежала на кріслі.
— Навіщо?
— Просто зазирни. Я буду тут. Не вставатиму.
Я зазирнув. Копії контрактів, якісь довідники. Обтріпана Біблія, вся в закладках-маркерах.
— І що, Ґері?
— У бічній кишені.
Я витяг невеликий прямокутний предмет. Міні-відеокасета.
— Там Емі?
— Ні. Зовсім ні.
— Тоді мені не цікаво.
— Джеку, я тебе прошу. П’ять хвилин — лише п’ять. І я розповім тобі все, що знаю.
— А те, що ти розповіси, стосується того, що цікавить мене?
— Так.
Я кинув касету йому на груди.
Я сів у крісло, не випускаючи з рук пістолета. Фішер підвівся. Дістав з валізи камкордер і тонкий чорний кабель, устромив один кінець у роз’єм ззаду телевізора, а другий під’єднав до камкордера. Вставив у нього касету.
— Мені треба час, щоб знайти потрібне місце.
— Нема проблем, — відповів я. — Піде за рахунок твоїх п’яти хвилин.
Він зігнувся біля телевізора, чаклуючи над камкордером. Зі свого місця я не бачив екрана.
— Все, — сказав він за якусь мить. — Готово.
Фішер зробив крок назад, відкривши екран. Той був чорний. Пішов до вікна, запнув фіранки.
— А це навіщо?
— Касета доволі темна.
Він присів на канапу. В кімнаті тепер було достатньо темно, і стало видно, що телевізор увімкнено, що екран трохи світиться. Фішер натиснув кнопку на крихітному пульті.
На екрані виникла картина. Парк, холодний день. Трава, дерева ще з листям, бігуни вдалині, шурхіт кроків по гравію.
Камера смикнулася і сфокусувалася на дитині — зовсім маленькій дівчинці, яка чеберяла доріжкою, помахуючи дрючком.
— Бет? — сказав голос. Голос Ґері.— Бетані!
Дитина обернулася не одразу — їй явно ще треба було трохи часу, щоб пов’язати звуки, які злетіли з батькових вуст, зі своєю особою. Вона усміхнулася на камеру і помахала другою рукою, в якій не було дрючка.
— Дивися! — покликав голос Ґері.— Що то?
Камера посунулася вліво, показуючи великого собаку, який повільно тупцяв доріжкою в бік дівчинки. Обличчя дитини засяяло.
— Гав-гав! — сказала вона. — Гав-гав!
— Правильно, сонечко! Собачка. Гав-гав.
Дівчинка впевнено рушила назустріч собаці, простягнувши руку просто перед собою, явно повторюючи жест, якого її навчили. За собакою йшла літня пара.
— Все добре, — сказала жінка. — Він не вкусить.
Дівчинка глянула на неї, потім на її чоловіка. Показала пальцем.
— Дідо, — твердо вимовила вона. — Дідо!
Ґері розсміявся, камера спустилася до її обличчя.
— Дідо? О ні, сонечко. — І додав, звертаючись не до неї: — Розумієте, вона думає, що кожен, хто…
Літній чоловік приязно всміхнувся.
— Приймає за дідуся кожного чоловіка з сивим волоссям. Розумію. І чорт забирай, я і є дідусь. П’ять разів уже!
Він схилився до Бетані, яка плескала собаку по спині.
— Як тебе звати, сонечко?
Та не відповіла. Ґері голосно повторив:
— Бетані, як тебе звати?
— Батні? — перепитала дівчинка.
Вона плеснула собаку ще раз — мабуть, надто сильно — і швидко побігла геть.
Відео зупинилося, потім екран почорнів.
— Дуже мило, — прокоментував я. — І навіщо…
— Секунду, — перебив Ґері.— Ти мусив це побачити. Але це ще не воно.
На екрані знову з’явилося зображення — з чорного він став приглушено-фіолетовим. Здається, в кадрі було дуже погане освітлення.
Коли мої очі звикли до темного зображення, я зрозумів, що світло йде від нічника, а світлі цятки з того боку екрана — то підвішені на довгі нитки фігурки тварин. Я дивився на затемнену дитячу спальню.
— Що за…