— Так, — сказав я, коли він повернувся. — Зараз ви зробите ось що. Станьте на отому розі й на отому, — я показав на той і той кінець вулиці.
— І що там?
— Просто стійте посеред тротуару. Зиркайте на кожного, хто рухатиметься у ваш бік, але нічого не робіть і не говоріть. На кожного, ясно? Мені треба, щоб хвилин п’ять тут було поменше людей.
— Що за лайно відбувається? — поцікавився Ел-Ті.
— Не твоє діло, — я дав йому гроші.— Коли перестанете нас бачити, можете йти собі.
Ел-Ті сховав гроші й кивнув на Фішера.
— А оцей чувак узагалі говорить?
— Він перебірливий. Балакає тільки до інших копів з відділу наркотиків. І бачив, де ви заховали свої. Второпав?
— А що то за мала? — спитав Ел-Ті.
— Яка мала?
— Ну, я тобі казав про оту малу, шариш?
— Щось не пригадую. І що вона?
— Ми її тоді бачили. Приходила сюди, натискала кнопки. Ніхто не відчинив. А потім бачили її знову, стояла біля бару за кілька кварталів звідси. Чатувала на когось чи що. Для дитинки година була трохи пізня, шариш?
— Чудово, — кивнув я. — Тепер ідіть і стійте там, де я показав.
Ми з Ґері дочекалися, поки вони перейдуть на той бік. Ел-Ті став на тому розі, що ближче, його приятель почимчикував до дальнього. Вже за хвилину люди почали переходити на інший бік, щоб тільки не мати з ними справи.
— Вперед, — сказав я.
Перетнувши вулицю, я опинився перед дверима будівлі. Ґері йшов за мною.
— Діставай телефон, — сказав я. — Вдай, що кудись дзвониш. Час до часу поглядай на будівлю.
Сам я дістав ключі. Я все робив повільно, вдаючи, ніби напівпорожня вулиця й наявність спільника, який буцімто збирався увійти в будівлю на легальних засадах, забезпечували мені невидимість.
— Господи, — сказав через дві хвилини Фішер. — Там поліцейська машина.
— Де?
— Он там, на перехресті.
— Пильнуй її.
Я заходився працювати далі. Сконцентрувався на відчутті металу всередині замка, на тому, як поєднуються його приховані деталі, що треба зробити, щоб вони піддалися. Нічого не виходило. Я спробував гнучкішу відмичку.
— Чорт. Він пішов, — повідомив Фішер, глянувши в інший бік.
— Хто? Поліція?
— Ні, твій друг. Ел-Ті оцей. Просто зник, я навіть не бачив як.
— Що роблять поліцейські?
— Зупинилася біля того іншого хлопця.
— Нічого, впорається.
— Він біжить сюди.
— Лайно собаче! — не стримався я. Озирнувся і побачив, що приятель Ел-Ті мчить вулицею, один коп женеться за ним, а другий говорить у рацію.
— Цей паскуда лишив наркоту при собі,— прокоментував я. — Ну нікому не можна вірити.
— Джеку, він до нас біжить.
— Знаю. Стань спиною до вулиці.
Я розвернувся до дверей і заплющив очі. Я чув тупіт кроків, чув, як коп кричить, наказуючи порушнику зупинитися, але намагався сконцентруватися за металевій смужці у себе в руках.
— Джеку…
— Замовкни, Ґері. Я майже закінчив.
Звук хаосу наближався.
— Він! — волав хтось, задихаючись. — То все він, він!
Приятель Ел-Ті зупинився за десять метрів од нас, показуючи на мене пальцем. Коп, що його переслідував, сповільнив кроки, тримаючи руку на пістолеті. Він явно обдумував новий поворот подій. Його напарник теж рухався в наш бік. Здалеку я почув завивання сирен.
— Він! — повторив високий, вказуючи на мене. Коп повільно наближався до нього, але поглядав і в мій бік. — Він мені заплатив. Сказав там стояти. Нікому я нічого не продавав.
З ними порівнявся другий коп. Його напарник схопив високого за руку, а другий рушив до нас із Ґері.
— Даруйте, сер, — голосно промовив він. — Ви знаєте, про що говорить цей чоловік?
— Пробачте, гадки не маю, — я глянув на нього з неуважною байдужістю законослухняної людини. Почулося тихе клацання: замок піддався. Я штовхнув двері, відчиняючи їх, з таким виглядом, ніби роблю це двічі на день. — Щось трапилося?
Коп придивися до мене, швидко втрачаючи інтерес, і пішов допомагати колезі приборкувати високого, бо той пручався, кричав і здійняв страшну колотнечу.
Я зайшов усередину, Фішер слідом за мною.
Розділ 37
Коли двері зачинилися, ми опинилась у цілковитій темряві. Я не хотів шукати вимикач на очах у копів.
— Господи, — простогнав Фішер. — Це було…
— …нормально, — перебив його я. — Тихше.
Я витяг дешевий ліхтарик, який купив перед зустріччю з Ел-Ті. Спрямував світло на двері, ковзнув променем по стіні на висоті трохи нижче людського зросту. Виявив ряд вимикачів. Підняв їх один по одному. Нічого не трапилося. Я посвітив на підлогу. Там було чисто.