— Так буває?
— Дуже рідко. Вона була сильна і до того ж надто маленька. Ми радше переймаємося питанням про те, як Маркус зміг повернутися. Можливо, винний хтось із наших помічників, — вона знизала плечима. — Інколи поверненці переселяються в інший розум. Інколи — страшенно рідко — їх просто виганяють. За дівчинкою стежитимуть. Подивимося, що з нею буде.
Помітивши, як я на неї дивлюся, вона похитала головою.
— Ні, зі мною такого не трапиться. Я вже сказала тобі на пірсі. Це — я. Це те, чим я завжди була.
За півсотні метрів від нас на Єслер-стріт зупинився сірий лімузин. З нього вийшов літній афроамериканець примітної зовнішності. Машина від’їхала, а чоловік рушив на площу і сів на лаву — один. Мені це здалося дивним, недоречним.
Емі запалила ще одну цигарку, і моя увага перемкнулась на неї. Найбільше бентежать дрібниці. Мені було цілком очевидно, що поруч сидить незнайомка, чужа, але я не хотів, щоб вона йшла. Якщо ця жінка — хай як вона себе називала — піде, я залишуся геть самотнім. Тож я знову почав розпитувати.
— Що за машину привидів побудував Андерсон?
Вона зітхнула.
— Ти й це знаєш.
— Ну вибач, знаю. Чому так важливо було вбити таку людину, як Білл? Та ще його дружину й сина?
— Він випадково створив дещо, що дозволяло людям бачити певні речі.
— Заради Бога, Емі, говори зі мною прямо. Що за речі?
— А хіба з назви не ясно, містере Вейлен?
— Тобто вона буквально дозволяла бачити привидів?
— Душі. Які чекають на повернення. Вони повсюди, вони живуть у… просто повір мені, що то була шкідлива машина. Нічого доброго вона б не зробила. Людям краще не знати деяких речей.
— Тож Кренфілд заплатив Біллу, щоб той облишив своє дослідження.
— Джозеф був доброю людиною, і коли він отримав багатство та владу, то почав вирішувати справи по-своєму. Інколи навіть такі люди, як він, забувають дивитися на речі масштабно. То була помилка. Те рішення варто було спочатку обговорити з Дев’яткою.
— А це хто такі?
— Люди, які наглядають. Приймають стратегічні рішення. Перші серед рівних. Думаю, ти розумієш.
Я побачив, що на лавці сидить ще один чоловік. Він не спілкувався з першим, просто сидів на тому кінці лавки і дивився, як світ навколо живе своїм життям. З іншого боку, біля тотемного стовпа, стояла самотня жінка років шістдесятьох.
— На жаль, пропозиція грошей тільки запевнила Андерсона в тому, що він на щось натрапив, — розповідала Роза. — Він почав потроху повідомляти про свою роботу людям в інтернеті.
— Й оце його злочин? Спілкування в інтернеті?
— Одного дня інтернет стане для нас надійним союзником. Одного дня в ньому буде сказано все, що тільки можна сказати, буде доведено найбожевільніші, найпридуркуватіші теорії, і тоді межа між брехнею та правдою зникне. Але той час поки не прийшов.
— І ваші люди вбили Андерсона.
— Його родина не мусила постраждати.
— Але тепер і я дещо знаю. Це означає, що…
— Ти тільки думаєш, що дещо знаєш. І я впевнена, що ти розумієш, як це знання прозвучить. Наскільки серйозно ти сприйняв Ґері, коли він почав розповідати тобі про свої відкриття?
— То що зі мною буде?
— Це питання для обговорення — але не з тобою, — вона завагалася. — Я не здатна обрати стандартну процедуру для таких випадків. Мабуть, Емі ще надто сильна. Але воно минеться.
— Я б на це не розраховував, — мій голос тремтів. — Вона — міцний горішок.
— Проте нам відомо, що насправді сталося, коли ти буцімто виявив дещо підозріле в Лос-Анджелесі. Нам відомо, що твої колеги і бюро внутрішніх розслідувань вирішили прийняти твою версію подій за істину, оскільки досі ти взірцево виконував службові обов’язки й оскільки людей, яких ти застрелив, ніхто не оплакуватиме. Але я знаю правду, бо її знає Емі. Ти шукав тих людей навмисне — двох з них — і ти взяв із собою пістолет, але не взяв рацію і значок. Ти мав злочинний намір, і Емі може дати свідчення.
— Вона такого не зробить.
— Можливо. А я — зроблю.
— Тоді я теж не мовчатиму.
— І потрапиш у камеру з м’якшими стінами. Твій послужний список тут не друг тобі. І твоя особистість загалом.
Холодність у її голосі дала мені зрозуміти, що я вже мав справу з цієї жінкою. Того дня, коли зустрівся з Емі на пірсі, частину розмови я мав з Розою. Чи траплялося це ще раніше? Можливо.
Либонь, це почалося з нашої першої зустрічі, це було у ті хвилини, коли моя дружина поводилася дивно, була сама не своя. Як це трапляється час до часу з нами всіма.