Раптом вона сіла на ліжку.
Якусь хвилю вона сиділа непорушно, просто дивлячись перед собою. По даху так стукотіло, ніби то був не дощ, а град. Медисон глянула на годинник біля узголів’я: 1:12. Чому вона не спить о такій годині? Інколи вона прокидалася вночі, бо хотіла в туалет, але зараз не хотіла. Загалом у такі моменти вночі вона почувалася сонною, ніби й не прокидалася, — а тепер ніби й не засинала. Взагалі ніколи не спала. У її голові крутилося питання, на яке негайно треба було знайти відповідь.
Що вона тут робить?
Біля годинника на тумбочці лежало щось маленьке й кругле. Вона взяла ту річ у руку: невеличкий панцир морського їжака. Медисон пам’ятала, як знайшла його вдень… але здавалося, що трапилося це не сьогодні, а минулого разу, як вони приїздили, чи, може, навіть минулого літа. Вона понюхала його. Пахло морем.
Вона пам’ятала пляж, пам’ятала наближення бурі. Вона сиділа на піску і знала, що ось-ось повернеться до хатини. А потім… вона якось не могла пригадати… Відчуття було ніби під час довгої поїздки машиною, коли ти оп — і розумієш, що вже минуло чимало часу. От щойно до дому ще було хвилин двадцять, а ось уже й дім. І ти ніби й не заснула, а просто якось не помічаєш, замріялася чи що, а на світі все йде як ішло. Ти точно не спала, ти щось робила в той проміжок часу, але просто не помічала, не думала. Як коли тато майже не стежив за дорогою на швидкісній трасі, а потім бум — і знову був зібраний і уважний на звичайній дорозі, знову тримав події під контролем.
Утім, Медисон пригадувала вечір у хатинці. Вона прийшла з пляжу, мама сиділа у кріслі, але не читала і не дивилася телевізор, а дивилася на свої руки. Знову. Коли Медисон зайшла, мама привіталася, але більше нічого не сказала — що було дивно, бо Медді запізнилася. Щонайменше на півгодини. Насправді… ні, тепер вона пригадувала, як дивилася на годинник на кухні, й той показував сьому — тобто вона запізнилася на цілу годину.
Вона пішла у душ, щоб змити пісок, а коли вийшла, мама сказала, що не хоче сьогодні нікуди йти — може, замовимо піцу? Медисон вирішила, що це чудова ідея, бо в «Маріо» у Кеннон-Біч випікали, говорячи татовими словами, «реальні пироги» — тому що це була незалежна піцерія, а не мережевий ресторан. Дивно, що мама таке пропонувала, бо як правило вона казала, що в «Маріо» кладуть забагато сиру і не можуть підтвердити, що їхня піца зроблена з натуральних продуктів без ГМО… та хіба не байдуже, якщо єдина відповідь на цю несподівану пропозицію була «так».
Але спочатку мама не знайшла меню, потім довго збиралася подзвонити, надходила ніч, і зрештою Медисон зрозуміла, що піци не буде. Вона знайшла на кухні розчинний суп і приготувала його. Мама відмовилася їсти. Медисон теж не дуже хотіла, але змусила себе проковтнути десь півмиски, а потім сіла гортати книжки з історії. Їй подобалася історія, подобалося читати про речі, які трапились у далекому минулому.
Потім вона пішла спати. Вдягла піжаму, залізла в ліжко і, здається, швидко заснула.
А тепер прокинулася.
Розтуливши долоню, Медисон знову поглянула на морського їжака. Вона пам’ятала, як нахилилася й підняла його. Потім сиділа з ним на піску. Але чому вона не може пригадати, що сталося після того? Морські їжаки — це вам неабищо. Вона мала побігти з ним до мами одразу — може, це б маму трохи підбадьорило. Чому вона не могла пригадати, як зробила це?
Медисон знову лягла, підтягнувши ковдру під самісіньке підборіддя. Пам’ять у неї добра. Вона чудово писала всі контрольні в школі й вигравала в усіх іграх, що вимагали швидко пригадувати речі — дядько Браян казав, що якби був чемпіонат з найкращої пам’яті, вона б перемогла. Але тепер світ здавався ніби великим телевізором, по якому водночас показували дві передачі — або ж тільки одну, та зі звуком від зовсім іншої. І хоча Медисон начебто з’ясувала причину свого перебування в цьому місці, ті спогади нічого не пояснювали. Вона була тут, бо це пляжний будиночок, бо вона приїхала з мамою, бо вона лягла спати у ліжко.
Але чи це вона хотіла згадати?
Її дихання пришвидшилося, ніби вона знала, що почує щось погане — неприємну новину чи, скажімо, звук, який повідомить, що з нею трапиться щось страшне. Щось було не так, неправильно, десь ховалася хиба.
Так… там ще був чоловік.
Він щось їй дав, і вона поклала ту річ у шухляду тумбочки? Картку, схожу на таткові візитівки, але просто білу, без жодних малюнків?