Через п'ятнадцять років Джим пригадав ту історію і прийняв її близько до серця. Є два шляхи — тернистий та істинний — і Богові й державі завжди потрібні люди, що наставлятимуть інших на істинний шлях. З цього випливало ще одне: отримуй максимум на тому місці, де опинився, і царюй там, де тебе короновано, неподільно. Амінь.
Джимовим престолом була служба безпеки Портлендського аеропорту. Все було організовано дуже чітко. Люди сумирно стояли в черзі — чи наражалися на Джимів гнів. Він легко міг припинити перевірку документів чергового пасажира, повільно підійти до паскуди, що здійняла бучу, і спокійно пояснити, у чому саме той неправий. Для тих, хто вже стояв перед ним з документами, Джим теж мав підхід.
Людина, з якою Джим безпосередньо працював тут і тепер, мала право наблизитися. Решта — батьки, діти, другі половини, папа римський — мусили стояти за жовтою лінією і не рипатися. Якщо вони рипалися — Джим так само легко припиняв процес перевірки і читав присутнім лекцію про поведінку в аеропорті, нікуди не поспішаючи. Люди в черзі, звісно ж, моментально починали засуджувати порушника спокою разом з Джимом. Їм кортіло якнайшвидше пройти контроль, купити журнал у дорогу, зітхнути з полегшенням. Ті, хто відтягував справдження цієї мрії, природнім чином наражалися на осуд та обурення. «Розділяй і владарюй» — таке було Джимове правило, точніше, таким воно було б, якби Джим спромігся на афоризм. Але йому не треба було формулювати афоризми абощо, не треба було щось комусь пояснювати. Він мав робити те, що робив. Та й по всьому.
О 16:48 усе у Джимовому світі було гаразд. Черга була впорядкована, не надто довга (бо це означало б, що Джим не може впоратися з потоком людей) і не надто коротка (це було б ще гірше — ніби Джим робить своє діло недбало). Люди стояли акуратним рядочком. Джим коротко кивнув вісімдесятирічній пані з Небраски, упевнившись, що в неї немає при собі запальнички, автомата чи атомної бомби, і вказав їй на рамку. Потім повільно, з великою повагою до себе розвернувся до черги.
Наступною була маленька дівчинка. Років дев`ять-десять, довге волосся. Здається, вона була сама.
Джим підняв перед собою долоню, показуючи, що дівчинка може наблизитись. Та підійшла. Він випростався — жест означав «покажіть документи і майте на увазі, що вони мають бути в порядку, бо я зроблю з вас посміховисько перед всенькою чергою».
— Добридень, — всміхнулася дівчинка. Вона мала хорошу усмішку — за таку легко отримати нові іграшки від батьків і взагалі все, що хочеш, від більшості дорослих.
Але Джим був незворушний. Тут служба безпеки, усмішки не пройдуть.
— Пред’явіть квиток.
Дівчинка хутко простягнула йому квиток. Він перевіряв його стандартну кількість часу — тобто втричі довше, ніж реально треба. Не підводячи очей від папірця, спитав:
— Хто супроводжує?
— Перепрошую?
Джим повільно звів очі.
— Хто тебе супроводжує? Де він? Чи вона?
— Що? — здивувалася дівчинка.
Джим приготувався видати щось зі свого стандартного арсеналу на випадок порушень процедури — різку коротку репліку, він на них знався. Але це була дитина, і в черзі вже почали виявляти цікавість до ситуації. Прожувати й виплюнути не вийде.
Він невміло зобразив усмішку і пояснив:
— Тебе має супроводжувати уповноважений дорослий. Такий закон.
— Ой. Правда?
— Правда. Дитину, що летить без дорослих, має супроводити до виходу на посадку хтось із батьків чи уповноважений дорослий. Який потім лишається в аеропорті до моменту, коли дитина опиниться на борту і літак злетить. Крім того, це все потрібно узгодити заздалегідь. Не можна просто прийти і полетіти, розумієш, мала?
— Я… знаєте, я лечу до тітки, — запанікувала дівчинка. — Вона чекає на мене. Вона хвилюватиметься.
— Ну, напевно твоя матуся мала би подумати наперед.
— Будь ласка! Я не сама. Мій… супровід вийшов покурити. Він за хвилинку повернеться, чесно.
Джим похитав головою.
— Навіть якби я тебе тут пропустив — а я не пропущу — на вильоті тебе перевірять знову. Без дорослих ти до літака й близько не підійдеш.
Усмішка дівчинки згасла.
— Вибачай, мала, — сказав Джим, навіть вдавши, що йому не начхати.
Дитина швидко підняла на нього очі й тихо промовила:
— Начувайся.
А потім хутко відійшла і зникла серед натовпу в залі очікування.