Отак і працюють копи: сморідні провулки в сутінках, стукіт по хлипких дверях, налякані діти, яким треба казати, що все гаразд, коли все дуже погано. П’янючі дівиці, хлопець яких нічого, аж нічогісько такого не робив… ой, офіцере, а що, у мене теж будуть проблеми, ну тоді знаєте, я тут давно підозрюю, що він причетний до злочинів гітлерівського режиму. Сімейні пари, які так давно лаються між собою, що вже й знати забули, хто кого образив перший, і конкретно сьогодні словесна баталія за участі всіх сусідів почалася через не так заварену каву, й от ти сорок хвилин заспокоюєш усіх учасників дійства, потім кожному потискаєш руку, їдеш собі, а за місяць повертаєшся і знову розтягуєш коханих, поки вони не повбивали одне одного через невинесене сміття.
Отак і я працював десять років. Мені платили за те, що я входив у чужі життя слідом за Богом Бід з його невеселими жартами, аж поки власне моє життя не почало розвалюватися на шматки, як воно завжди трапляється з поліцейськими. Головна небезпека роботи копа полягає в тому, що ти надто часто проходишся ігровим майданчиком Бога Бід і зрештою привертаєш його увагу — і дуже неприхильну увагу, бо ти дратуєш його, перешкоджаючи його іграм. Бог Бід, знаєте, та ще паскуда, до того ж паскуда з доброю пам’яттю і широким колом інтересів. Раз тебе помітивши, він уже не відведе очей. Він всядеться тобі на плече, шепотітиме на вухо і сратиме тобі на спину.
Принаймні так я все це бачу. Знаю, що моя філософія звучить як хвора маячня, але у щось таке я вірю.
Після такого досвіду легко стати письменником, і тут в пригоді стало не лише те, що в школі я мав добрі оцінки з мови й літератури. Робота поліцейським на вулиці — професія дуже вербальна. Щодня треба думати, що казати і як, треба вчитися за допомогою самих лише слів достукатися до п’яниць, наркоманів, просто хронічних дебілів. Треба правильно інтерпретувати слова, що вилітають з вуст людей, для яких правда — концепція в кращому разі малодосліджена. Вміння говорити важливе бодай через те, що мовою насильства кожен з твоїх співрозмовників, швидше за все, володіє краще за тебе, й обмежень на ньому відчутно менше, ніж на тобі. Так, щомиті можна викликати підмогу — але на те, щоб забрати твоє життя, піде менше миті; крім того, якщо цього разу над вулицею з твоєї провини трохи покружляють гелікоптери, наступного разу прогулянка цими місцями буде довгою і важкою.
Деякі слова взагалі набувають статусу магічних заклять. «Сер» чи «мем» — це чари, якими заспокоюють і жертв, і зловмисників. «Сер, будь ласка, відійдіть від машини». «Мем, ваш чоловік стверджує, що у вас ніж». «Сер, я змушений ще раз просити вас кинути пістолет і, бляха, лягти на підлогу». Це чари теоретичної поваги, сигнал про те, що люб’язність не вічна, щось на кшталт того, як матері називають дітей повним іменем з прізвищем, щоб не казати на них «ах ти ж стерво мале». Ще одне чарівне слово — це термін «зловмисник», до якого коп зводить усе розмаїття людських натур і гріхів під знаменником єдиного факту: ця особа скоїла щось протизаконне і поставила себе в опозицію до жертви, до поліції і до світу цивілізованих людей загалом. Це дуже важливий, важкий, всеохопний концепт.
«Зброя» — це предмет, за магічного посередництва якого людина стає зловмисником. «Модус операнді», або ж «почерк», пояснює, як саме вона стає зловмисником. «Жертва» — роль, до якої модус операнді зловмисника зводить іншу людину. А «непроханий гість» — то особливий вид зловмисника, і в цьому безневинному на перший погляд терміні криється увесь осуд, якому піддається сторонній у домі: це той чи та, хто порушує святу недоторканість чужої власності й наважується проникнути за стіни, що їх ми зводимо між собою та світом цим. Навіть «убивця» — це просто варіація на тему зловмисника, не більше.
Звісно, не кожен коп про все це замислюється аж так. Проте дехто таки замислюється — бувають же нейрохірурги, що фанатіють від футболу, чи священики, які під час сповіді мріють про піцу: отже, сину мій, ти плекаєш хтиві думки про сусідку свою — та важливо ж не це, а чи замовляти до піци анчоуси, чи краще ні. Робота копа полягає у тому, щоб знайти правильні закляття і розкласти конкретну ситуацію по поличках, повернувши світ на круги свої без смертей чи тюрми. Слова — це зброя, якою ти перемагаєш ніч і робиш із кривди правду. Принаймні у письмових звітах. Потім приходять юристи і знову напускають туману, бо їхня магія слів має іншу мету. Вони оперують чіткими, чисто теоретичними формулами, оскільки не мусять боронитися словами на темних сходах і нічних парковках.