— Джеку, це ідіотська гра.
— Ні,— твердо відповів я. — Не ідіотська.
Розділ 31
Гурти туристів блукали пірсом у надвечірньому світлі, заходили до сувенірних крамничок й виходили з них, підозріло вивчали ресторанні меню. Я зіперся на огорожу, чекаючи, а вузол у мене в шлунку стискався дедалі тугіше. За двадцять п’ять хвилин я побачив жінку, яка прямувала бетонною рампою. Ось вона наближається, ось іде через натовп до чіткої мети. Їй десь тридцять п’ять, та видається вона молодшою, а вдягнена дуже елегантно. Не озирається ні праворуч, ані ліворуч — очі зосереджені на тому, до чого вона прямує. В руці вона тримає предмет настільки недоречний, що вся картинка раптом здається несправжньою. До мене доходить, що я все неправильно зрозумів.
Я дозволив їй пройти повз мене, потім піднявся і рушив слідом.
Коли я наблизився, вже вона стояла, зіпершись на огорожу і дивлячись на воду. Ліхтар заливав її обличчя жовтим світлом. Навколо були люди, але небагато — ми опинилися поза зоною ресторанів і крамничок, так далеко від землі, наскільки можна. Зазвичай люди доходять сюди тільки для того, щоб кивнути морю і попрямувати назад, туди, де можна купити сувеніри.
Емі озирнулася.
— Таки знайшов мене. Ти молодець.
Вигляд вона мала дивний. Була наче вищою, зібранішою. Ніби вона пройшла процес редагування і стала версією Емі 1.1 — не проконсультувавшись зі мною.
— He те щоб, — озвався я. — Просто це було єдине логічне місце.
— Саме так. То де твоя маска й шпага?
— Я просто хотів пересвідчитися, що ти пам’ятаєш.
Вона закотила очі.
— Ох, Джеку. Тут відбулося наше перше побачення. Просто на цьому місці ти зробив мені пропозицію. Ми… та ти сам знаєш. Як же я забуду?
— Добре, — кивнув я, почуваючись сумно та втомлено, вже нездатний пригадати, навіщо я те все затіяв. Зіперся на огорожу поряд з нею.
— То що трапилося? — спитала вона. — Мені приємно тебе бачити, але в мене сила-силенна справ. Треба дотримуватися обіцянок. Працювати.
Я похитав головою.
— До чого це ти?
— Немає в тебе справ. Немає роботи.
— Ти про що?
— Перш ніж вилетіти сюди, я дзвонив до тебе в офіс.
Вона різко випросталася.
— Любий, припиняй набридати моїм колегам. Це виглядає, знаєш, не дуже…
— Завтра не буде ніякої наради.
Вона характерним даєрівським жестом схилила голову набік. Я просто бачив, як вона обдумує подальші дії. Врешті-решт вона кивнула.
— Саме так.
Ось воно. Так, я тобі збрехала. Я ніби відчув удар холодного вітру у спину, хоча вечір був теплий і тихий.
— То що ти тут робиш?
— Приїхала до Наталі.
— Ні, якщо вірити їй. Вона сказала, що ти зазирнула на хвильку і що вона й не зрозуміла навіщо.
Переді мною був стрімчак, я добре бачив його край — і крок за кроком наближався до того краю.
— Ти її що — допитував? Ого! Шкода, що ти не практикував ті таланти, коли був полісменом, Джеку.
— Я ніколи не хотів у детективи. Ти ж знаєш.
— А тепер захотів? Коли стало запізно?
— Думаю, мені просто не байдуже.
— Тобто?
— Справа стосується тебе. Відбувається щось, чого я не розумію. А ти не відповідаєш на мої питання.
— Нічого не відбувається, любий мій.
Я дістав цигарки. Витягнув одну собі, потім простягнув пачку їй — чого не робив жодного разу за час нашого знайомства. Емі глянула на мене.
— Побачив цигарку в тебе в руці,— пояснив я. — Знайшов попіл на балконі після того, як ти повернулася з Сієтла, хоча тоді не зрозумів, що то ти його залишила. Бачив, як ти курила, коли я бігав — тоді, правда, теж думав, що то просто пара від холоду. Але то був дим.
— Джеку, це абсурд. Я не…
Брехня була млява. Мені не довелося підвищувати голос, щоб її перебити:
— Потім знайшов купку недопалків у кущах. Думав, що в будинку був хтось чужий, а потім зрозумів, що курила ти. Правда ж?
Вона відвернулася. Власна правота не принесла мені приємності. Вона здавалася дівчинкою-підлітком, яку сварили за порушення батьківської заборони виходити з дому ввечері — несправедливої, образливої заборони.
— Це через те саме, через що ти почала інакше писати есемески?
— Що?
— Ти розумна жінка. Ти здатна зрозуміти, про що я говорю, — наполягав я.
— Слова я розумію, а от до чого ти хилиш — ні. Щось дуже дивне робиться в твоїй голові, любий.
— Не думаю. Це тобі треба визначитися, що до чого. З тобою відбувається щось не те.
— Все зі мною добре, — заперечила вона. — То в тебе якісь химери.