– Задіяв би резерви на найуразливішій та найближчій ділянці, – як на заняттях із тактики відповів начальник штабу.
– Ось і я про те саме, – підтвердив командарм, – а така ділянка знаходиться на правому фланзі нашого Південного фронту.
– У такому разі є небезпека виходу противника в тил нашому угрупованню, й потрібно терміново вживати заходів щодо оперативного відбиття загрози та відходу на безпечні позиції.
– Так, потрібно. Але доки грім не гряне – мужик не перехреститься. Тож зараз, як наказано, наступатимемо, і водночас не надто захоплюватимемося: якщо опір ворога сильний – відійдемо. А краще спробуємо добити ошметки противника, котрі лишилися в тилу, тим самим відводячи наші частини на схід.
Андрій Кирилович замовк, вичікувально дивлячись в очі Колпакчі, потім одягнув кашкет. Той зрозумів таку поведінку командарма як спонукання до дії:
– Буде зроблено! – віддав честь начальник штабу.
Смирнов теж приклав руку до козирка, злегка кивнув. А Володимир Якович нервово почав перебирати можливі варіанти вирішення головоломки з багатьма невідомими.
Оборона
30 вересня 1941 року. Театр бойових дій під Мелітополем.
Цього разу генерал-майор Колпакчі сам прийшов до командарма.
– Андрію Кириловичу, німецькі танки прорвали фронт у зоні дії 12-ої армії та просуваються до нас в тил, – повідомив начальник штабу неприємну новину, – наші 136-у стрілецьку дивізію, 2-у танкову бригаду і важкий полк опергрупи Воєводіна командування передає Галаніну для протидії прориву.
– Дочекалися, – констатував Смирнов, – тепер нам доведеться відступати мимоволі.
– Які будуть директиви підрозділам, що у нас залишилися?
– Зайняти жорстку оборону на заздалегідь підготовлених позиціях; виснажувати противника в ар’єргардних боях, періодично – за сприятливих умов – переходячи у контрнаступ, – дав указівку командарм, а потім невесело пояснив її: – Зараз співвідношення сил не на нашу користь; чіплятимемося за кожен рубіж.
– А як же загроза оточення? – висловив сумнів Колпакчі.
– Ми віддали для ліквідації прориву свої найкращі частини, й нині нам залишається лише сподіватися, що це матиме свій ефект.
– І що ж тепер, сидіти, склавши руки?
– Не склавши руки, – твердо поставив наголос Смирнов, – а активно обороняючись, планово відступаючи та завдаючи противнику максимальної шкоди, а також відтягуючи на себе якнайбільше його сил. Підготуйте відповідний план дій.
– Слухаюсь, – відрапортував начальник штабу.
З наказу штабу Південного фронту про оборону (архів ЦА МО РФ)
Алгоритм відступу
6 жовтня 1941 року. Театр бойових дій під Мелітополем.
За останні кілька днів штабові полку доводилося постійно змінювати місце дислокації: потрібно було динамічно переміщатися від однієї позиції до іншої, намагаючись уникнути попадання полку та всієї армії в замкнене кільце оточення.
У той же час на найвигідніших позиціях військові організовували мобільні вогневі заслони, котрі прикривали відступ як своїх основних сил, так і сусідніх підрозділів армії.
Незважаючи на суттєві втрати, досі полку вдавалося лавірувати між передовими загонами ворога, які раз у раз намагалися розсікати радянське угруповання на окремі невеликі частини. Такій стерпній ситуації сприяло те, що розвідка працювала досить добре, а зв’язок зі штабом армії, хоч і з перебоями, проте підтримувався. До нового, наміченого останнім наказом командарма, рубежу оборони залишалося кілометрів із десять. Здавалося, ще одне зусилля – і вийде прослизнути повз німецькі заслони, які періодично з’являлися то тут, то там. Але саме зараз становище вкрай ускладнилося.
Як не намагалися зв’язківці, сьогодні зі штабами армії та дивізії налагодити зв’язок не вдавалося. На додачу літаки-розвідники противника вранці точно засікли розташування полку. І тільки похмура дощова погода, що встановилася ближче до обіду, врятувала від бомбардування. Однак найгірше – закінчувалися боєприпаси й продовольство.
Балаян покладав головні свої надії на розвідгрупу, яка мала визначити оптимальний маршрут руху. Хлопці вирушили на завдання з настанням сутінків і, по-хорошому, вже мали б повернутися, але, напевне, десь затрималися. Якщо розвідгрупа виявить відносно безпечний коридор – потрібно спробувати без зайвого шуму вночі вийти на визначену командуванням лінію оборони.