– Ну, біжи, розглядай свої подарунки! – лагідно підштовхнув сина Данило, і той, обхопивши скарби обома руками та ледве утримуючи їх, поскакав до спальні.
Там, у радісному передчутті чогось незвичайного, на нього вже чекав Коля. Насамперед Петя розстебнув портфель і зазирнув усередину. Його очікування виправдалися: у відділеннях лежали кілька зошитів, гарна перова ручка, чорнило до неї, три олівці та шоколадка. Іменинник по одному взявся виймати подарунки, й обидва підлітки тут же стали і так, і сяк крутити новенькі предмети в руках, раз по раз забираючи їх один у одного та поспішаючи чимшвидше роздивитися.
– Ух ти! Здорово! Овва! – вигукували брати, щойно уздрівали черговий подарунок.
Коли дійшло до шоколадки, вони, не відкладаючи в довгу шухляду, по-чесному поділили її на двох і відразу ж з’їли.
Тепер настала черга книжок. Коля не дуже вже й захоплювався цими презентами, а ось Петя був у захваті.
– «Іван Франко. Вибрані твори», «Олександр Дюма. Три мушкетери», «Тарас Шевченко. Кобзар», – вголос прочитував назви іменинник, буквально впиваючись у них очима.
Потім він дбайливо розкривав кожну книгу, вивчав зміст, після чого починав гортати сторінки і навіть примудрявся періодично пробігати швидким поглядом хоча б декілька рядків.
«Захар Беркут», «Каменярі», «Атос», «Д’артаньян», «Катерина», «Іван Підкова», – мелькали в голові іменинника поки що неясні, проте такі манливі образи, які – він був певен – прийдуть до нього під час прочитання творів, включених до книг. Нестримна фантазія маленького читача вимальовувала яскраві моменти знайомства, спокусливо діючи на дитячу уяву.
Петрик (1930-й рік)
У цей час дорослі чоловіки розмістилися на стільцях у кутку зали.
– Може, по чарці? – запропонував братам Данило. – Інші прийдуть ще не скоро.
– Ні, дякуємо, – відмовилися ті, – ми спеціально з’явилися раніше, щоб на тверезу голову обговорити господарські справи.
– А в чому проблема? – здивувався заінтригований Данило.
– Ти серед Шаблів найбільш грамотний, працюєш у фінвідділі, – з похвали почав Іван, – а тому скажи: правий я чи ні.
Старший брат замовк, дивлячись на Данила. Пауза настільки затягнулася, що господар хотів було перевести все на жарт, погодившись, що за старшинством той завжди правий. Але тут Іван продовжив свою промову:
– Мене турбують акції з розкуркулення, які щойно розпочалися: одноосібників, хто заможніший, забирають і, за чутками, висилають кудись на Урал, або в Сибір. Вже розкуркулили таким чином Дем’яна Колісника та Антона Гаркушу із сім’ями. Я боюся, що наступними "куркулями" можуть призначити нас, – при цьому він обвів поглядом співрозмовників. – Господарство нашого брата Василя восени вже зарахували до куркульських. Мені здається, що якщо ми й далі сидітимемо, склавши руки, та чекатимемо, то дуже скоро опинимося в місцях, де Макар телят не пас.
Іван на мить зупинився, даючи змогу Данилові осмислити сказане.
– Ти ж бачиш, до чого все йде, – не витримавши паузи, палко вклинився в розмову Дмитро, – всіх міцних господарів ставлять у нестерпні умови, і врешті-решт нас просто знищать. Я за державною градацією проходжу як середняк-одноосібник, та й то минулого року ледве звів кінці з кінцями. А як цього року викрутитись Василю, якого визнали куркулем?! Це ж шалені податки! А раптом неврожай? Плюс до всього, тепер ще над тобою висить загроза висилки в Сибір! Нагрянуть і, виконуючи вказівку партії, за годину ліквідують тебе як клас. З них станеться...
– Що ви пропонуєте? – не розуміючи, до чого хилять родичі, Данило за першої ж нагоди зупинив безперервний потік думок та емоцій брата.
– Ми пропонуємо створити на основі господарств нашої рідні колгосп, – на правах старшого лаконічно сказав Іван, – і ліквідувати, таким чином, саму підставу для розкуркулювання.
– А чого хочете від мене? – уточнив господар.
– Насамперед поради, – озвучив свої міркування Іван, – варто чи не варто так чинити.
Данило замислився. Не можна сказати, що йому не спадав на думку варіант створення колгоспу або приєднання до якогось вже існуючого. Однак за площею оброблюваної землі та кількістю худоби його господарство належало, швидше за все, до бідняцьких. Крім того, він працював у державній установі й офіційно вважався службовцем. А тому для нього поставлене братами питання гостро не стояло.
– Ну, якщо говорити про порятунок Васі від висилки, то це один з найкращих варіантів, – вголос сказав Данило. – І щодо податків, наскільки мені відомо, колгоспи в набагато кращому становищі, ніж одноосібники; я вже не порівнюю їх із куркулями.