Данило швидко схопився, вмився, одягнувся, з’їв залишений на сніданок з вечора шматок хліба і до потрібного часу вже був у будівлі штабу полку.
– Зараз буде летучка, – пояснив старшина, всаджуючи свого нового помічника біля себе за столом, розташованим у кутку кімнати, – ти поки сиди тихенько й постарайся в скороченому вигляді записати все, що говоритиме командир полку. А я на себе візьму решту.
– А як я дізнаюся, хто командир полку? – поцікавився Данило.
– Він єдиний має звання підполковника; звуть його Роман Васильович Котельнюк; і швидше за все, саме він починатиме летучку.
Данило кивнув, а потім за прикладом свого безпосереднього начальника взяв вручений йому чистий блокнот і на першому аркуші вгорі акуратно записав дату: «22 вересня 1941 р., 6 годин 15 хв. – Летучка». Тим часом Курєєв став записувати у своєму щоденнику прізвища присутніх та прибуваючих офіцерів. А Данило, оскільки поки що нікого з них не знав, вивів каліграфічним почерком: «Підполковник Котельнюк Роман Васильович, командир полку», потім поставив двокрапку й узявся з цікавістю спостерігати за тим, що відбувається.
Наступ скасовується
22 вересня 1941 року, ранок. Театр бойових дій під Мелітополем.
В очікуванні планерки командний склад полку займав місця за великим столом, розташованим у центрі кімнати. Військові тихенько перемовлялися з сусідами, а іноді кидали пару слів тим, хто сидів поодаль.
– Ну що, готові дати прикурити німцям із румунами? – ледве посміхаючись та окидаючи поглядом присутніх, тихенько спитав чорноокий майор, що розташувався праворуч від місця головуючого. Ледь помітний акцент і характерне смагляве обличчя видавали в ньому вихідця з Кавказу.
– Так точно, товаришу начштабу, – лукаво промовив капітан, який сидів навпроти, – вогник запасений у достатній кількості!
Легкий регіт пробіг уздовж столу й закінчився смачним іржанням у дальньому його кінці.
Рівно о 6:15 вхідні двері відчинилися, і в будинок, котрий займав штаб полку, жвавим кроком увійшов Котельнюк.
– Здоров’я бажаю, товариші командири! – уривчасто й голосно промовив він, а потім, не звертаючи особливої уваги на стримані вітання у відповідь, продовжив: – Відразу ж перейду до головного: щойно отримано бойове розпорядження, в якому наказано відкласти намічений на завтра наступ.
Підполковник дивився на центр столу перед собою. Його кам’яне обличчя намагалося зберігати суворий спокій, однак іноді жовна, що перетікали під шкірою, видавали вируючі всередині емоції.
На кілька секунд у кімнаті зависла мертва тиша.
– Як же так?! – пролунав здавлений вигук десь в гущі офіцерів.
Директива штабу Південного фронту
про наступ (архів ЦА МО РФ)
Гул безлічі збуджених голосів, який почувся у відповідь, свідчив про несхвалення інформації, що надійшла.
– Попрошу тиші! – підвищив голос командир полку. – Щось незрозуміло? Є наказ командування – і ми маємо його виконувати.
Шум у приміщенні ще більше посилився.
– Дозвольте? – після деяких вагань підняв угору вказівний та середній пальці начальник штабу майор Балаян.
– Будь ласка, – кивнув у відповідь головуючий.
– Романе Васильовичу, – почав той скривджено, – не мені Вам казати, що цей наступ – більше, ніж наполовину, – наше дітище: ми його задумали, спланували, і ми переконали командування в доцільності проведення. Для початку активних бойових дій на нашій ділянці, наскільки можна судити з об’єктивних даних, зараз склалася сприятлива обстановка: основні сили німців все ще зав’язані на протидії проривам наших оточених угруповань під Києвом, а наші місцеві візаві кинули добірні частини до Криму, тим самим суттєво послабивши свої позиції тут. У нас майже все готове для наступу. Вважаю, що треба спробувати переконати командування армії та фронту, довести їм необхідність термінового проведення наміченої операції.
Звіт про дії радянських військ із посиланням на вказівку Ставки ВГК і Главкома ПЗН про відтермінування наступальної операції в районі Мелітополя (архів ЦА МО РФ)
– Які ще є думки? – коротко спитав Котельнюк.
– Я підтримую начальника штабу, – шумно підводячись, пробасив Іван Велесов, командир 2-го батальйону, – ситуація для наступу сприятлива. Більшість частин, котрі нам нині протистоять, – румунські, а вони не настільки добре озброєні й навчені, як німці. Крім того, за даними розвідки, танків у супротивника поблизу майже немає. А в нашому розпорядженні вже є потужний кулак, що включає три танкові бригади. Якщо вдаримо зараз – даю голову на відріз – ворог побіжить!