– Якби не збільшили план – то вистачило б на все, хоча й ледь-ледь, а так...
– Отакої, хлопці, дохазяйнувалися ми... – гірко посміхнувся Іван. – Працюємо, як у тій приказці: «Досить, батьку, торгувати: здачу нічим вже давати».
– А з яких шишів раптом збільшили план? – обурився Василь. – У нас майже все, як минулого року.
– Все – та не все: змінився статус нашої землі, а також статус артільників, – пояснив Данило. – Наприклад, ставка податку нижча з оброблюваної площі, котра прирощена в поточному році. Минулого року такої землі у нас було майже половина, а цього року – проти минулого – жодного приросту. Знову ж таки, якщо у поточному році прийняли в артіль бідняків, – з їхньої землі податок мінімальний; торік увійшло до артілі п’ять таких бідняцьких сімей, а цього року це вже не бідняки, а колгоспники, отже, податок – на загальних підставах.
– Оце тобі й на! Хитро вони розставили бухгалтерські пастки, – зі злістю зауважив Іван, хитаючи головою.
– Така у них робота, – констатував Данило, – вони ловлять – ми вивертаємося.
– І як же нам викрутитись цього разу? – поцікавився Дмитро.
– Не знаю, – розвів руками Данило, – давайте думати.
Настала хвилина роздумів. Кожен мовчки прикидав варіанти дій, свої й чужі вигоди і втрати. Періодично брати поглядали один на одного, ніби оцінюючи становище своїх візаві та їхніх сімей при тому чи іншому розвитку подій.
– Я вважаю, що грати в азартні ігри з державою однозначно не варто, – сказав Іван, обводячи пильним поглядом присутніх.
– Згоден, – підтримав голову артілі Данило, – це вийде собі дорожче.
– Може, ми їм ще з торішніх запасів пшениці підкинемо? – іронічно промовив Василь.
– Якщо це треба буде зробити, щоб нас не посадили, то підкинемо, – холодно відрізав Іван. – Чи ти забув, заради кого та заради чого ми заварювали всю цю кашу? – він витримав паузу, не зводячи очей з Василя. – Дякувати Богу, майже два роки протрималися, вважай, без особливих втрат: нікого не вислали, не посадили; в теплі, в добрі...
– Все це правильно, але при такому темпі закручування гайок наступного року з нас стягнуть три шкури, і для виконання державних поставок не вистачить жодних наших зернових заощаджень, – Дмитро підсунув табуретку до столу, витягнув із кишені мішечок з махоркою та почав робити самокрутку.
– Ми рік працювали – а за підсумками майже нічого не заробили, – озвучив свої думки Василь. – Відтак я вас питаю: чи є в цьому сенс?
– Мабуть, на державній службі я отримував би більше, – оголосив свої міркування Данило, – і робота непильна... І нікому нічого не винен.
Він підсів до свого молодшого брата та приєднався до трапези виготовлення самокруток.
– Я бачу, ви надумали драпати з артілі? – суворо запитав Іван двох наймолодших братів.
– У нинішній ситуації для мене це було б найкращим виходом, – зізнався Данило, – хоча заради Васі я готовий ще якийсь час зображати з себе колгоспника.
– А ти? – звернувся голова артілі до Дмитра.
– Я теж, – молодший брат знизав плечима, – працювати, як віл, і бути ще винним, мені, щиро кажучи, не дуже хочеться. Краще вже піти муляром на будівництво. Там платять від виробітку. І репресій боятися мені немає сенсу; адже до куркулів мене аж ніяк не можна зарахувати. Втім, якщо потрібно потерпіти заради інших, – я готовий.
– Мені теж перестало подобатися наше становище артільників, – погодився з братами Іван, – а основною нинішньою проблемою, як на мене, є те, як вийти з нього без особливих втрат.
– Даню, ти найкраще знаєш ці юридичні хитрощі, – звернувся до брата Василь, – може порадиш, як нам так виважено вчинити, щоб і вовки були ситі, й вівці – цілі?
– Є в мене одна задумка, – з таємничим виглядом промовив Данило, – але не впевнений, чи сподобається вона вам...
– Говори вже, якщо почав! – скипів Василь.
– Ну гаразд, – артільний бухгалтер, не зважаючи на емоції присутніх, витримав паузу, а коли відчув, що інтрига досягла апогею, продовжив: – Я би порадив приєднати нашу артіль до іншої, більшої. Товариш Сталін кілька років тому агітував за це, називаючи "укрупненням".
– І що нам це дасть? – здивувався Іван.
– По-перше, під цей шумок охочі, правильно оформивши документи, зможуть вийти з колгоспу. По-друге, відповідальність за всі наступні результати роботи перейде до нового керівництва; таким чином, ми з Іваном надалі матимемо можливість спати спокійно. А по-третє, кандидати на розкуркулення можуть і надалі числитися колгоспниками, не боячись висилки.
– То ти що ж, пропонуєш тепер мені горбатитися не на себе, а на дядька? – обурився Василь.
– Вибір за тобою, – парирував Данило, – можеш вийти з колгоспу, а можеш залишитись, можеш піти працювати в місто чи до держустанови, а можеш знову стати одноосібником.