Нарешті, все було готове. Керівництво з пихатим виглядом сиділо за столом, а люди, що зійшлися на захід, перебували в нетерплячому очікуванні.
– Вітаю, товариші! Сьогоднішній ранок організовано для роз’яснення населенню нашого селища достоїнств і переваг послуг ощадної каси, – на правах господаря, але ніби соромлячись того, що змушений говорити першим, почав завідувач цієї установи Станіслав Гунько, а потім без жодного переходу з полегшенням вимовив традиційну сакральну фразу: – Слово надається першому секретареві Томаківського райкому ВКП(б) товаришу Світкіну.
Світкін, лисуватий невисокий мужик у косоворотці, прокашлявся, зайняв місце за трибуною, обвів поглядом присутніх.
– Товариші! – вигукнув він сиплим голосом. – Радянська держава прискореними темпами проводить індустріалізацію та колективізацію нашої країни. У зв’язку з цим Комуністична партія звернулася із закликом до трудящих – активно включитися в боротьбу за побудову сучасної потужної держави робітників і селян! Ми не збираємося йти на уклін до імперіалістів. Навпаки, товариш Сталін впевнений у можливості знайти власні резерви для прискореного розвитку промисловості та сільського господарства. Наш уряд знаходить такі форми залучення громадян до соціалістичного будівництва, які є вигідними і трудящим, і державі. Саме про ці форми піде мова й сьогодні на агітаційному ранку. Про особливості, переваги та вигідність користування різними програмами ощадної каси нам розповість завідувач Томаківського відділення ощадкаси товариш Гунько.
Світкін повернувся до сидячих за столом, потім трохи кивнув Станіславу Федоровичу, а сам подався на своє місце в президії.
– Товариші! Як сказав попередній оратор, державні трудові ощадні каси надають своїм клієнтам, тобто вам усім, виключно вигідні та зручні інструменти для примноження зароблених вами коштів, – Гунько скорчив дуже солідну фізіономію, потім зазирнув у свою шпаргалку. – Мабуть, найефективнішими і найвигіднішими для людей формами є виграшні внески й державні позики, котрі широко застосовуються по всій країні. Подумайте самі: який толк від тих грошей, що зберігаються у вас удома в скарбничці? Жодного! Вони лежать там роками, не приносячи користі ні вам, ні державі. Мало того, їх можуть, не дай Боже, вкрасти, вони можуть запліснявіти, згоріти, одним словом, пропасти. А якщо ви покладете ті ж гроші на ощадкнижку, то про їхню безпеку потурбується держава. А ви отримуватимете щорічно дохід, котрий дорівнює майже десятій частині ваших грошей. Ну а в разі оформлення вами державної позики – ваша вигода буде ще більшою. Ви скажете, мовляв: «Грошей немає». Втім ощадкаса й тут іде вам назустріч. Будь ласка, кредит під невеликий відсоток на купівлю чогось потрібного у господарстві; при цьому гроші віддасте потім. А може, хтось не знає, що робити із залишеними на чорний день царськими золотими рублями, коштовностями чи валютою? Ми вирішимо і цю проблему: цілком офіційно, за встановленим державою курсом обміняємо будь-яку кількість золота чи валюти на радянські карбованці, які, своєю чергою, можна витратити на товари, або ж відразу покласти на ощадкнижку. Все законно, ніякого криміналу, й до вас жодних претензій. Піклуючись про ваш добробут і зручність, Томаківська ощадна каса в найближчий місяць працюватиме й у вихідні дні до чотирнадцяти нуль-нуль без перерви, а якщо буде потреба – то до останнього клієнта. Отримати вичерпну консультацію та оформити внесок, позику чи кредит можна прямо після нашого агітаційного ранку. Ласкаво просимо!
Гунько продовжував розповідати про корисність ощадної каси, проте Марія його вже не слухала. У неї народився план вирішення проблеми, яка її терзала.
– Котра година? – запитала вона у Дарини.
– Без десяти одинадцять.
– Придивись за моїм товаром, а я – додому; буду годині о другій, – на ходу промовила Марія.
Не дослухавши доповіді завідувача ощадкаси, вона побігла реалізовувати задумане.
...
– Мамо, а Даня вдома? – про всяк випадок запитала жінка, зайшовши до хати.
– Ні, ти ж знаєш, що він сьогодні працює. Обіцяв бути ввечері.
– Ну, тоді діставай свій глечик із золотом, підемо класти його на ощадкнижку, – безапеляційно заявила Марія.
– З чого б це? Стільки років золото лежало – хай ще полежить на чорний день, – запротестувала Ірина.
– А ти що, хочеш, щоб його забрали задарма?! Чи бажаєш посидіти у в’язниці разом із Данею?