– Мамо, мамо! Ми з Петриком у всіх виграли в яйця! У нас було найміцніше яйце – цесарчине! – ледве побачивши матір, дівчинка одразу ж із потрухами видала спільний секрет.
Правда, швидко схаменувшись і пригадавши дану хлопчикові обіцянку, вона відразу виправилася:
– Але ти нікому не розповідай: це наша з Петриком таємниця.
– Добре, не розповім, – пообіцяла жінка.
– Тьотю Таню, я Шурочку оберігав! – відзвітував хлопчина.
– Молодець, – похвалила та. – Де ж ви так вивозилися?
– Ми були на майданчику: грали в ігри та каталися на гойдалках, – навперебій тараторили діти.
– Ну гаразд, ідіть сюди: хоч трохи приведу вас до ладу, – поблажливо усміхнулася Тетяна, підводячи малюків до умивальника й обмиваючи їм обличчя.
– Петю, а давай і завтра підемо на майданчик, – запропонувала Шурочка, ухиляючись від маминих мокрих рук, – знову всіх перемагатимемо в яйця!
– Давай, – погодився хлопчина, – я завтра зайду за тобою.
– Ну все, годі цвіркотіти! За день не наговорилися? – обсмикнула дітлахів Тетяна. – Розбігайтеся вже! Твої мама з татом, мабуть, хвилюються? – звернулася вона до Петрика.
Хлопчику хотілося ще на деякий час залишитися із Шурою, але він вирішив, що буде правильніше продемонструвати свою вихованість і такт.
– До побачення, Шурочко! До побачення, тьотю Таню! – підкреслено шанобливо сказав хлопець, прощаючись.
Директива про наступ
24 вересня 1941 року, ранок. Театр бойових дій під Мелітополем.
Вранці 24 вересня 1941 року генерал-лейтенант Андрій Смирнов повертався в розташування частин своєї 18-ї армії у піднесеному настрої: йому вдалося переконати командувача фронтом Дмитра Рябишева дати наказ про проведення наступальної операції. Нехай і не такої масштабної, як задумувалося, нехай і з запізненням та в менш сприятливій обстановці, але все ж таки...
Щойно прибувши на місце, командарм викликав до себе начальника штабу армії генерал-майора Колпакчі.
– Володимире Яковичу, – звернувся він до свого головного стратега і тактика, – зберіть штаб у повному складі й будьте готові швидко розробити та довести до всіх підрозділів бойові завдання щодо наступальної операції.
– Що, все-таки вирішено наступати? Які директиви?
– Письмового розпорядження поки що немає, проте командир фронту пообіцяв, що сьогодні ж дасть наказ про наступ.
– Коли початок?
– Сподіваюся, що завтра, – розтягуючи слова, промовив командарм, – втім дочекаємось офіційного документа.
Директива про наступ надійшла лише наступного дня. Не зволікаючи, штаб армії розпочав розробку бойових завдань. Однак надвечір того ж дня Ставка Верховного Головнокомандування дала нову вказівку – тимчасово відкласти наступальну операцію. Зрештою 26 вересня о 3-ій ночі маршал Шапошников санкціонував початок наступу, призначивши його на ранок 27 вересня.
План наступу
26 вересня 1941 року, середина дня. Театр бойових дій під Мелітополем.
26 вересня відбулося розширене засідання Військової ради 18-ї армії. Розглядалося головне для всього особового складу питання – завтрашній наступ.
– Розкажіть присутнім, яке у нас становище на сьогоднішній момент, – запропонував Смирнов начальнику штабу армії.
Колпакчі різко встав, обсмикнув форму.
– Із семи первісно запланованих для наступальної операції стрілецьких дивізій маємо п’ять, із трьох танкових бригад – дві, – повідомив він, намагаючись чітко вимовляти кожне слово. – Але є й обнадійлива інформація: за даними розвідки, 49-й гірський корпус німців сьогодні залишив своє розташування та прямує в бік Криму; крім того, у противника на нашій ділянці практично відсутні танки, тому в цьому компоненті у нас істотна перевага.
– Як штаб оцінює наші шанси?
– Вважаємо, що в разі збереження наявного співвідношення сил є велика ймовірність успішної наступальної операції.
– Що Ви маєте на увазі під застереженням "у разі збереження наявного співвідношення сил"? – задав уточнююче питання генерал-лейтенант.
– Противник може направити в район проведення операції резерви, однак головна небезпека – тиск німців на 12-у армію, який постійно посилюється, а це може вимагати з нашого боку додаткових заходів у відповідь.
– А саме?
– Якщо реальною стане загроза прориву німців у наш тил, командуванню доведеться переорієнтувати резерви на північний фланг фронту.
– Ну що ж, ризик – шляхетна справа, – сумно пожартував командарм.
– А якби вдарили, як намічалося, двадцять третього, – ніякого ризику не було б, – випалив з місця Балаян, котрий сидів поодаль.
– По-перше, ризик є завжди; різний лише ступінь ризику, – терпляче озвучив свою позицію Смирнов. – По-друге, перебуваючи тут, ми не можемо повною мірою оцінити стан справ із позицій стратегії ведення війни загалом. А по-третє – історія не терпить припущень: надійшов наказ наступати завтра – значить наступатимемо; і зараз необхідно виробити оптимальний варіант наших дій. Володимире Яковичу, – звернувся він до начальника штабу армії, – прошу Вас доповісти про заходи, які плануються на завтра.