— Моя мати — вчителька з домоведення, — повідомила вона. — Бетті Крокер[7] — її божество.
Це вперше вона розповіла йому про свою матір. Її слова прозвучали, як таємниця, як щось, досі приховане, й тепер вона відчула полегкість і довіру.
Джеймс розумів, що має відповісти, віддячити за цей привілей, за такий особистий подарунок.
Одного разу між іншим він уже згадував, що його батьки працювали в школі; більше не сказав нічого — сподівався, що дівчина подумає: «Вчителі». Але ніколи не розповідав їй, що шкільна кухня нагадувала країну велетнів, і всі речі в ній добиралися за принципом «більше за меншу ціну»: рулони фольги завдовжки метрів вісімсот, слоїки з майонезом, такі великі, що він міг би запхати туди голову. Його матір відповідала за переведення всього цього в масштаби реального світу: різала дині на кубики завбільшки з десятицентову монетку, викладала на тарілки порції масла до кожної булочки. Він нікому не розповідав, як інші жінки в кухні хихотіли, коли вона загортала рештки їжі, замість того, щоб викинути. Удома вони знову їх розігрівали в духовці, й батьки розпитували його: «Що ви вчили на географії? Що ви вчили з математики?». І він відповідав: «Монтґомері — столиця Алабами». «У простого числа лише два натуральні дільники». Батьки не розуміли, про що мова, але кивали, щасливі, що Джеймс учить те, чого вони не знають. Поки вони говорили, син умочав крекери в тарілку з супом із селери або обчищав бутерброд із сиром від вощеного паперу й зупинявся збентежений, певний, що вже робив це раніше, але не певний, чи справді розповів про свої знання? А може, лише про свій шкільний день?
У п’ятому класі Джеймс відмовився говорити з батьками китайською, побоюючись появи акценту у своїй англійській; задовго до того він взагалі перестав розмовляти з батьками в школі.
Не посмів розповісти про них Мерилін, ніби після цього вона побачить усе його власними очима. Побачить його, худого вигнанця, який харчується тим, що не схотіли їсти інші, розповідає уроки напам’ять і намагається залишитися непоміченим. Самозванець. Джеймс боявся, що тепер вона завжди бачитиме його таким.
— Мої батьки померли, — сказав він. — Одразу по тому, як я вступив до коледжу.
Його мати померла від пухлини мозку, коли він був на другому курсі. Батько пішов із життя за шість місяців після неї. Ускладнення після пневмонії, сказали лікарі, але Джеймс знав правду: батько не хотів більше жити.
Мерилін нічого не сказала — просто потягнулась і взяла його обличчя в долоні. Джеймс відчув у цих м’яких долонях рештки тепла з духовки. Це тривало якусь мить, поки не задзижчав таймер, — тоді вона знову розвернулася до плити, але він і далі відчував її тепло. Згадав мамині руки — у мозолях після чищення каструль, у шрамах від опіків парою — і захотів припасти губами до ніжної западинки на перетині ліній життя й кохання Мерилін. Він пообіцяв собі, що ніколи не дозволить цим рукам стати такими, як у його матері.
Мерилін зачарувала його тим, як вправно діставала з духовки бронзову курку, що аж лисніла. Під її руками густішав бульйон, перетворюючись на підливу, картопля, яку вона помішувала виделкою, набухала, неначе бавовна, — усе було прекрасним. З усього, що він бачив, це найбільше нагадувало магію.
За кілька місяців вони одружилися й уклали угоду: залишити минуле в минулому, перестати ставити запитання, дивитися лише вперед і не озиратися назад.
Тієї весни Мерилін вибудовувала плани на останній курс бакалаврату; Джеймс закінчував аспірантуру і досі чекав на рішення щодо свого зарахування на кафедру історії. Там була вакансія — він запропонував свою кандидатуру, й голова кафедри, професор Карлсон натякнув, що Джеймс, безумовно, має найбільшу кількість досягнень з-поміж інших однокурсників. Час від часу він ходив на інші співбесіди — у Нью-Хейвені, Провіденсі — про всяк випадок, хоча глибоко в душі був певен, що працюватиме в Гарварді.
— Карлсон уже практично взяв мене на роботу, — говорив він Мерилін щоразу, коли спливала ця тема.
Вона кивала, цілувала його й відмовлялася думати, що станеться, коли наступного року після випуску вона вступить у медичний виш — і хтозна, у якому місті. Гарвард, думала вона, загинаючи пальці. Колумбія. Джонс Хопкінс. Стенфорд. Кожен палець — більш віддалений заклад.
7
Рекламний образ, вигаданий компанією General Mills. За результатами опитувань 40-х років ХХ століття Бетті Крокер назвали другою за популярністю жінкою Америки після Елеонори Рузвельт, хоча насправді такої людини ніколи не існувало.