Маленький нічний альб усе ще стояв там, де його залишили стайничі. Зненацька вій почувся пригніченим і зневіреним, не знаючи до пуття чому. До того ж, він, як і ли- лик, був украй виснажений довгою-предовгою подорожжю. І навіть та обставина, що він дістався сюди найпершим, його анітрохи не бадьорила.
- Вітаю щиро! - почув він раптом чийсь писклявий голосочок. - А чи це, бува, не наш приятель Вушвузуль? Як чудово, що й ви нарешті тут.
Нічний альб озирнувся - і його схожі на місяць очиська від здивування засяяли ще ясніше: на одній із балюстрад, недбало спершись на вазон із квітами, стояв мацьопик Укук і махав своїм червоним циліндриком.
- Гу-гу! - ошелешено пробелькотів нічний альб - і тільки на те й спромігся.
Лише по якійсь часині він заговорив знову:
- Гу-гу!
Йому просто не спало на гадку нічого мудрішого.
- А тих двох, - радісно пояснював йому мацьопик, — ще досі нема. Я ж тут з учорашнього ранку.
- Але ж як - гу-гу! - як же це Вам вдалося? - поцікавився нічний альб.
- А так, - відказав мацьопик, усміхнувшись лише трішечки зверхньо. - Я ж вам казав, що в мене - слимак- гончак.
Нічний альб почухав малесенькою рожевою лапкою свою чорну волохату голову.
- Мені негайно потрібно до Дитинної Царівни, - проскиглив він.
Мацьопик задумливо на нього подивився.
- Гм, - сказав він. - То щоб ви знали: я, скажімо, попросив про аудієнцію ще вчора.
- Попросив про аудієнцію? - перепитав нічний альб. - А що, до Дитинної Царівни не можна потрапити відразу?
- Боюся, що ні, - пропищав мацьопик. - Доведеться довго чекати. Тут - як би то краще висловитися? - тут діється якесь неймовірне стовпотворіння. До того ж, усі до єдиного - посланці
- Гу-гу, - промимрив нічний альб. - А це ще чому?
- Найкраще буде, - прощебетав мацьопик, - коли ви самі все побачите. Так би мовити, на власні очі. Ходіть, любий Вушвузулю, ходіть!
І вони пішли удвох. Головна вулиця, яка спіраллю, що весь час звужувалася, стрімко спиналася нагору Вежі Зі Слонової Кості, вирувала. Тут безнастанно переміщався щільний натовп предивовижних створінь. Велетні-джини в тюрбанах, крихітні кобольди, триголові тролі, бородаті гноми, світлосяйні феї, цапоногі фавни, дикі лісові німфи, порослі густим, кучерявим золотистим хутром, мерехтливі снігодухи і безліч інших істот сновигали вулицею туди- сюди, збиралися групками і тихо перемовлялися або ж просто мовчки сиділи навпочіпки, понуро втупивши погляд невідомо куди.
Коли Вушвузуль побачив де видовище, то аж вкляк.
- Гу-гу! - тільки й мовив він. - А тут що діється? Чому? Що вони всі тут роблять?
- Усе це - посланці, - тихенько пояснив йому Укук. - Посланці із різних країв Фантазії, з усіх усюд. І всі вони мають одне і те ж послання - таке ж, як і в нас. Я вже розмовляв із багатьма. Здається, скрізь - та сама небезпека.
З грудей нічного альба вирвалося довге, жалібне зітхання.
- Але чи відомо, що це і звідкіля воно береться? - запитав він.
- Боюсь, що ні. Ніхто нічого не знає.
- А сама Дитинна Царівна?
- Дитинна Царівна, - тихенько відказав мацьопик, - хвора, дуже-дуже хвора. Можливо, саме в цьому і криється причина незбагненного лиха, яке спіткало Фантазію. Та досі жодному з п’ятисот лікарів, котрі саме зібралися на консиліум нагорі, в Магнолієвому Павільйоні, не вдалося з’ясувати, що в Царівни за хвороба та як цьому можна зарадити. Нікому не відомі і ліки від цієї хвороби.
- Та це ж просто... - глухо мовив нічний альб, - гу-гу! - ...це просто катастрофа!
- Так, - погодився мацьопик. - Це - катастрофа.
Зваживши на обставини, Вушвузуль наразі передумав
негайно звертатися до Дитинної Царівни з проханням про аудієнцію.
До речі, через два дні до столиці Фантазії прибув і світ- лоблук Блюбб. Звичайно, спершу він пострибав у хибному напрямку, через те йому довелося зробити велетенський гак.
І нарешті - ще через три дні - до Вежі Зі Слонової Кості дошкандибав і скелегриз Пйорнрахцарк. Йому довелося дибати пішки, бо дорогою його раптом допав такий лютий голод, що скелегриз мусив ум’яти свій кам’яний велосипед - такий-от собі дорожній харч.
Доки минали довгі години і дні чекання, всі четверо посланців, хоч і були надзвичайно різні, щиро заприязнилися, тож потім уже трималися разом.
Утім, це вже зовсім інша історія, і її краще розповісти якось іншим разом.
II.
АТРЕЮВЕ ПОКЛИКАННЯ
Наради, на яких говорили про всі радості і печалі цілої Фантазії, зазвичай відбувалися у Великій Тронній Залі, розташованій під власне палацовою частиною Вежі Зі Слонової Кості, кількома поверхами нижче Магнолієвого Павільйону.
Тепер у цьому просторому, круглому, наче циркулем накресленому приміщенні аж гуділо від притишених голосів. Тут зібралися чотириста дев’яносто дев’ять найкращих лікарів з усього цісарства Фантазія. Вони пошепки розмовляли між собою, розділившись на більші чи менші гуртки. Кожен із них уже відвідав Дитинну Царівну (декотрі - якийсь час тому, декотрі - зовсім недавно), і кожен намагався зцілити її за допомогою свого мистецтва. Та жодному з лікарів це не вдалося. Ніхто не зумів розпізнати недугу Царівни та назвати її причину, ніхто не мав поняття, як лікувати цю хворобу. П’ятисотий - найславетніший з усіх цілителів Фантазії, про якого ходили легенди, нібито немає такого лікувального зілля, таких чарів і таких таємниць природи, яких би він не відав, - отож п’ятисотий лікар уже багато годин поспіль не виходив від пацієнтки, і решта з нетерпінням очікували результатів його обстеження. Щоправда, не треба уявляти собі таке зібрання лікарів як звичайний лікарський конгрес чи консиліум. Звичайно, Фантазію населяло чимало істот, які зовні більше чи менше нагадували людей, однак, крім них, там жило принаймні стільки само істот, які скидалися на звірину, - або були створені взагалі якось геть інакше. Товариство лікарів у цій залі відзначалося такою ж багатоманітністю, що й юрба посланців зовні, перед Межею Зі Слонової Кості. Серед лікарів тут були гноми-краснолюдки - горбані з білими бородами, були ліки рки-феї, що ряхтіли волошково-срібними шатами та іскристими зорями, вплетеними у волосся, були товсті водяни- ки-черевані - з поморщеною від води шкірою на перетинчастих пальцях рук і ніг (для них замість крісел спеціально встановили сидячі ванни). Однак були тут і білі змії- мудреці, що лежали, згорнувшись кільцями, на довгому столі посеред Великої Тронної Мили, були бджолоельфи, ба навіть відьмаки, вампіри і примари, чий вплив на здоров’я і самопочуття, взагалі-то, переважно не вважається ані надто сприятливим, ні, тим паче, оздоровчим.