У Бастіяна не залишалося часу на роздуми, бо до нього вже долинав тупіт залізних ніг по кам’яних сходах, що вели у підземелля. Цей тупіт весь час на ближався і ставав дедалі гулкішим. Спочатку, судячи зі звуків, сходами бігли лише кілька напіввелетнів, але поступово їх стало дуже багато. Вартові наближалися, їхні лати виблискували у світлі смолоскипів, неначе панцирі велетенських комах. Вони повихоплювали мечі з піхов - усі як один одним і тим самим рухом, і кинулися на Бастіяна, що стояв біля вузького входу в темницю.
І в цю мить Сіканда нарешті вискочив зі своїх заржавілих піхов і сам ліг йому в руку. Блискавкою упав світло- сяйний клинок на голову першого велетня, і перш ніж Бастіян встиг отямитися, порубав його на шматки. Таким чином, власне, і відкрилася таємниця цих силачів: всередині вони були порожні; залога замку складалася із самих тільки панцерів, які рухалися самочинно, тому що під обладу- нком не було взагалі нічого, лише порожнеча. Бастіян, як виявилося, вибрав над звичайно вдалу позицію, бо крізь вузькі двері темниці напіввелетні могли підступатися до нього лише по черзі, і коли вони це робили, меч Сіканда - по черзі ж таки - один за одним сік їх на дрібні шматочки. Незабаром порубані вартові великою купою лежали на підлозі, наче чорна шкаралуща з яєць якихось гігантських птахів. Після того, як лиха доля спіткала приблизно двадцятьох з-поміж них, решта, видно, задумали змінити тактику. Вони відступили - мабуть, для того, щоби виманити Бастіяна на зручніше для них місце.
Бастіян скористався цією нагодою і блискавично розрубав клинком Сіканди ланцюги і кайдани на руках у всіх трьох лицарів. Гікріон і Гідорн через силу підвелися з підлоги і спробували витягнути власні мечі - у них їх, з якогось доброго дива, не відібрали, мабуть тому, що просто забули. Лицарям хотілося підтримати Бастіяна, але їхні руки стерпли, заніміли і зовсім не слухалися. А Гісбальд, найте- ндітніший із трьох, ще й досі не міг встояти на ногах, і побратимам довелося його підтримувати.
- Не турбуйтеся, - сказав Бастіян, - Сіканді не потрібна підмога. Тримайтеся позаду мене і не заважайте, намагаючись допомогти.
Вони вибралися з темниці; повільно підіймаючись сходами, дійшли до великого, схожого на залу приміщення, аж тут раптом згасли всі смолоскипи. Світився тільки Сіканда, освітлюючи все довкола.
І знову вони почули грюкіт металевих кроків. Цей звук свідчив про те, що до них наближаються напіввелетні у залізних латах. І що їх чимало.
- Мерщій! - скрикнув Бастіян. - Назад, на сходи. А я захищатимусь тут!
Він уже не мав часу, щоби переконатися, чи під корилися троє лицарів його наказу: меч Сіканда знону затанцював у його руці. А різке біле світло, яке струменіло з клинка, освітлювало залу так яскраво, що стало ясно, наче вдень.
І хоча нападники трохи потіснили його від входу і обступили з усіх боків, так що тепер могли напосідати на нього зусібіч, усе ж Бастіяна не зачепив жоден із їхніх могутніх ударів.
Сіканда рубав направо і наліво так швидко, що аж миготало. Здавалося, це не один, а сотня мечів.
Минуло небагато часу - і Бастіян залишився посеред поля бою сам-один, а біля його ніг лежала гора розтрощених чорних обладунків. А ще стало зовсім тихо.
- Ходімо! - гукнув Бастіян своїм супутникам.
Троє лицарів вийшли за ним на сходи. Вони були невимовно вражені.
- Нічого подібного, - сказав Гікріон, і його вуса здриг нудися, - я ще в житті не бачив, трясця його матері!
- Я буду розповідати про це своїм внукам, - промурмотів Гісбальд, затинаючись.
- Але найгірше, що вони тобі не повірять, - з жалем докинув Гідорн.
Бастіян нерішуче зупинився, з мечем у руці, але в ту ж мить Сіканда повернувся у піхви.
- Здається, небезпека минула, - сказав він.
- Принаймні та, якій можна протистояти з мечем, - висловив здогад Гідорн. - А що ми будемо робити тепер?
- Тепер, - відповів Бастіян, - я хотів би особисто познайомитися з Ксаїдою. Треба перекинутися з нею слівцем.
Учотирьох вони рушили сходами вгору - і йшли, аж доки не досягли поверху, який був на рівні землі. Тут, у приміщенні на кшталт вестибюлю, на них уже чекали Атрею і Фухур.