- Добра робота, а ви двоє - молодці! - сказав Бастіян, плескаючи Атрею по плечу.
- А що з тими велетнями у панцерах? - поцікавився Атрею.
- Порожні горіхи! - відповів Бастіян ніби між іншим. - Де Ксаїда?
- Нагорі, у своїй Магічній Залі, - відказав Атрею.
- Ходіть зі мною! - вирішив Бастіян.
Він знову накинув свій срібний плащ - його йому віддав Атрею. А тоді вони всі разом піднялися широкими парадними сходами, що вели на горішні поверхи замку. Фухур пішов із ними.
Коли Бастіян у супроводі свого почту увійшов до великої Магічної Зали, Ксаїда підвелася зі свого трону, зробленого з червоних коралів. Вона була набагато вища від Бас- тіяна і надзвичайно гарна. На ній була довга сукня з фіолетового єдвабу, вогненно-руде волосся укладалося в дивовижну і вибагливу високу зачіску з більших і менших кіс, що вежею увінчувала голову чарівниці. Обличчя в Ксаїди було мармурово-біле, і такими ж білими були її гарні тонкі руки з видовженими пальцями. Її погляд вражав і бентежив, змушував ніяковіти. Бастіян навіть не відразу зрозумів, чому це так, і тільки потім розгледів, що в неї різні очі: одне зелене, а друге червоне. Здавалося, вона боїться Бастія- на, тому що вся аж тремтіла. Бастіян витримав її погляд, і вона опустила очі, прикривши їх довгими віями.
Магічну Залу заповнювали найхимерніші і вкрай дивовижні предмети, чиє призначення було геть незрозуміле: великі глобуси із якимись чудернацькими зображеннями, зоряний годинник із маятником, що звисав зі стелі. По цілій залі стояли коштовні курильниці, з яких, наче імла від землі, здіймалися важкі різноколірні хмари запашних курінь.
Бастіян усе ще мовчав. Здавалося, це дуже стривожило Ксаїду, бо вона раптом кинулася до нього і впала перед ним на коліна, а тоді взяла його ногу і поставила собі на голову.
- Мій повелителю і учителю, - заговорила вона до нього голосом з глибоким і оксамитовим тембром, і звучав він так, ніби оповитий легким і м’яким серпанком. Ніхто в цілій Фантазії не може тобі протистояти. Ти могутніший від усіх наймогутніших магів і чарівників, ти небезпечніший від усіх демонів. Якщо ти зволиш відімстити* (* більш адекватна форма «помститися» ніжче гідності Прохаська) мені за те, що я була дурна і нерозумна, а тому не розпізнала твоєї величі, то розтопчи мене своєю ногою. Я заслуговую на твій гнів. Та якщо би ти захотів виявити свою великодушність, якою славишся, і бути милосердним щодо мене, тебе недостойной то вислухай мене! Я готова скоритися тобі в усьому як слухняна рабиня і присягаюся всім, чим я є, що я маю, що вмію і чим володію, вірно тобі служити. Я буду твоєю смиренною і покірною ученицею, буду виконувати навіть щонайменші твої бажання і стежитиму за кожним порухом твоїх очей. Я розкаююся у тому, що робила, і в тому, що хотіла зробити. Зараз я благаю твоєї ласки. Пробач мені.
- Встань, Ксаїдо! - сказав Бастіян. Він іще дуже гнівався на неї, але мова чарівниці йому сподобалася. Якщо вона й справді чинила так, як чинила, бо не відала, що чинить, а тепер розкаюється у скоєному, до того ж так щиро, то покарати її тепер було б нижче його гідності. До всього, вона ще й хоче вгадувати кожне його бажання і прагне, щоби він став для неї учителем (до речі, це йому дуже сподобалося)... То невже ж він зміг би відмовити Ксаїді у цьому її проханні?
Тим часом Ксаїда вже підвелася із землі, однак і далі стояла перед ним, низько опустивши голову.
- Ти будеш беззаперечно мені коритися? - спитав він. - Навіть якщо тобі важко даватиметься те, що я тобі наказуватиму, ти будеш мені коритися без заперечень і ремствування?
- Так, буду, мій повелителю і учителю, - відповіла Ксаїда. - І ти побачиш, що поєднавши моє мистецтво з твоєю владою, ми всіх переможемо і всього доможемося.
- Добре, - погодився Бастіян. - Тоді я беру тебе до себе на службу. Ти покинеш цей замок і разом зі мною вирушиш до Вежі Зі Слонової Кості, де я маю намір зустрітися з Мі- сяцівною.
На якусь невловиму мить Ксаїдині очі спалахнули водночас зеленим і червоним вогнем, та вона відразу ж прикрила їх своїми довгими чорними віями і сказала:
- Слухаюся і корюся, повелителю і учителю.
Усі разом вони зійшли вниз і вийшли із замку.
- Спершу нам треба знайти решту супутників, - вирішив Бастіян. - Хтозна, де вони тепер.
- Не дуже далеко звідси, - сказала Ксаїда. - Я трішечки ввела їх в оману і легенько допомогла їм заблукати.
- Востаннє, - підказав їй Бастіян.
- Востаннє, повелителю, - повторила вона. - Але як нам туди дістатися? Невже мені доведеться йти пішки? Вночі і через цей ліс?